ЖОРЖ САНД – ПИСЬМЕННИЦЯ – ФЕМІНІСТКА
ЛЕКЦІЯ 6
ЖОРЖ САНД – ПИСЬМЕННИЦЯ – ФЕМІНІСТКА
1. Життєвий шлях Жорж Санд. Витоки феміністичної теорії
2. Роман “Індіана” – літературний дебют французької письменниці.
3. Образ сильної і незалежної жінки в дилогії “Консуело”, “Графиня Рудольштадт”.
1. Життєвий шлях Жорж Санд. Витоки феміністичної теорії
ЖОРЖ САНД (1804-1876) – це великий світ прекрасних образів, духовних пошуків і відкриття істини. Її творчість – велике історико-Літературне явище XIX ст., і проминути його в нашому курсі ми не мали права.
У романах Аврори Дюпен (за чоловіком Дюдеван), яка писала під чоловічим псевдонімом Жорж Санд, зазначена проблема набула характеру протистояння з оточенням, із власними переконаннями та прагненнями або ж глибокої психологічної драми самої людини, яка зробила певний крок всупереч
Аманда Аврора Ліон Дюпен народилася у 1804 р. в невеличкому містечку Ноан, недалеко від Парижа, у дворянській родині. Батько був офіцером наполеонівської армії. Мати походила з родини міщан і була жінкою легкої поведінки. Тому рідні її майбутнього чоловіка були проти шлюбу свого сина, який одружився з незнатною і небагатою дівчиною. Вихованням дівчинки займалася спочатку рано овдовіла мати, бо рідні батька довгий час не визнавали її. Під впливом матері юна Аврора була дуже релігійною. Потім опіку над нею взяла бабуся – аристократка Марія-Аврора Дюпен, яка жила у своєму маєтку Ноан. З цього моменту в душі дівчинки назрів розкол: вона просто обожнювала свою матір, яка залишилася в Парижі, і любила бабусю. Але ці дві жінки ненавиділи одна одну. Одного разу бабуся розповіла 14-річній дівчинці всю правду про “аморальну” поведінку матері. Це був важкий удар для Аврори. Тоді вона збунтувалась і була відправлена на навчання в жіночий Августинський монастир, де хотіла залишитися на все життя. Там вона закохалась в інтелігентну і чарівну черницю Марію-Алісію і попросила удочерити її. “Вас? – здивувалась Алісія. – Але ж ви найвідчайдушніше чортеня в монастирі!”
У 1821 р. померла бабуся, і Аврора стала власницею багатого маєтку Ноан. Сучасники вважали Жорж Санд непостійною і безсердечною, називаючи її бісексуальною, хоча не зовсім зрозуміло, чи були у неї сексуальні зв’язки із жінками. Своїй близькій подрузі Марі Дорваль, наприклад, Санд писала листи, які сьогодні вважалися б еротичними. Ось маленький уривок з листа Жорж Санд, який може бути свідченням того, яка тісна дружба пов’язувала цих двох жінок: “… Я надумала, що ти мене не любиш. Я ревіла, немов той осел… Моє серце переповнене любов’ю до тебе… Я хочу любити тебе завжди… Якщо ти мені відповіси одним лише словом “Приїжджай!”, я поїду, хоч буде у мене навіть холера чи коханець…”. Але в ті далекі часи листи такого змісту були досить розповсюдженим явищем і часто траплялися у листуванні між подругами.
Жорж Санд була коренастою жінкою, невисокою на зріст, з виразними рисами обличчя і темними очима. Вона постійно курила сигари, а її рухи були різкими. Чоловіків притягували її інтелект і жадоба життя. Вона ж не втрачала голови від слави і популярності й залишалася вірною лише собі. Оточуючі захоплювалися освіченістю і розумом майбутньої письменниці.
У 1822 р. Аврора вийшла заміж за Казіміра Дюдевана. Молоде подружжя було щасливим. Аврора стала гарною господинею. Не пройшло і року, як у сім’ї з’явилася перша дитина – син Моріс. Але було щось не так. Фізична близькість не приносила радості Аврорі, а духовної між чоловіком і дружиною не було. Вони ніби розмовляли різними мовами. В одному з листів своєму чоловікові Аврора писала: “Коли ми розмовляли, особливо про літературу, поезію чи моральні цінності, ти навіть не знав імен письменників, про яких я казала, і ти називав мої судження глупими, а почуття романтичними. Я перестала говорити про це, я почувала себе розбитою від усвідомлення того, що наші смаки ніколи не зійдуться…”. Казімір дуже боявся втратити Аврору і навіть почав читати “розумні книжки”. Прірва між простаком Казіміром і його розумною жінкою збільшувалася з кожним днем. Він почав пити. Вона ж мріяла про щастя жінок у шлюбі, оскільки сама такого не мала.
Після 9 років нещасливого сімейного життя перед нею постав вибір між особистою свободою та існуючими правилами поведінки в суспільстві. Аврора вирішила покинути чоловіка, знаючи осуд світського суспільства. Процес розлучення тривав понад рік, але “гра в суді” була того варта: Аврора добилася свободи від ненависного чоловіка, і діти – донька Соланж і син Моріс, незважаючи на старання Казіміра, залишилися з нею.
Намагаючись досягти економічної незалежності, Аврора почала писати романи. Залишивши чоловіка, вона поїхала в Париж. Знатна і багата жінка нічого не взяла із собою. Вона жила в дешевих кімнатах, заробляючи собі на життя роботою в газеті “Фігаро”. На ці факти біографії письменниці важливо вказати й тому, що вони тією чи іншою мірою лягли в основу перших її романів і загалом багато чого проясняють у її творчості.
Уже в перші роки життя в Парижі Аврора Дюдеван носила чоловічий одяг, і свої романи підписувала чоловічим ім’ям. Від свого жіночого ім’я вона хотіла позбавитися, змінивши і його, і весь свій вигляд. З того часу про себе вона писала й говорила лише в чоловічому роді. Вона виступила проти інституту буржуазного шлюбу, який базувався на пригніченні та користі, за емансипацію жінки. Недовготривалим експериментом виявився її суто сексуальний зв’язок з письменником Проспером Меріме, майбутнім автором “Кармен”, до якого Санд не мала абсолютно ніяких почуттів. Тому їхні стосунки скоро зійшли на нуль. “Я думала, – писала Санд, – що він володіє секретом щастя, що він мені відкриє його…що його безтурботність вилікує мою дитячу чуттєвість”.
На початку весни 1833 року Жорж Санд познайомилася з молодим поетом Альфредом де Мюссе, який був на шість років молодший за неї. Цей союз спричинив чергову хвилю незадоволень і критики з боку вищого суспільства: “И что она только себе позволяет, эта вольтерьянка! Презирает устои общества, меняет мужчин, как перчатки, а еще…” Аврору ці розмови тільки розважали: “За зло, которое мне приписывают, отвечает Жорж Санд, а поскольку это мужчина, то и оценивать его надо соответственно. Что касается женщины, бедной Авроры, так она ни в чем не виновата – она умерла еще в самом начале”. Протягом двох років вони були щасливими, особливо під час подорожі до Італії. Альфред, хоча і підкреслював чоловікоподібність своєї коханої, але шалено кохав і оспівував її у своїх віршах. Спільне життя закінчилось у Венеції, де біля ліжка хворого Мюссе вона знайшла свого нового коханця – лікаря П’єтро Паджелло.
З деякими із її коханців стосунки складалися зовсім інакше, коли Сайд повністю контролювала ситуацію. Різниця в роках ніколи її не зупиняла: біляві юнаки, які викликали материнські почуття, завжди були її слабкістю. Саме в такому ракурсі відбувався її роман з видатним польським композитором Фредеріком Шопеном. Він також був на шість років молодший за неї і їхній зв’язок тривав понад дев’ять років. Жорж Санд обожнювала його музику і самого композитора, переслідуючи його всюди. їхній роман розпочався у 1838 році; на думку критиків, саме в ці роки вони створили свої кращі твори і вона стала відома світу як автор “Консуело”. Аврора порвала з ним усі стосунки, коли він виступив проти неї в одній із суперечок, які вона вела з чоловіком своєї дочки.
Серед інших коханців були, наприклад, Олександр Дам’єн Мансо, який познайомився з нею, коли йому було 32 роки (їй – 45), і який мирно прожив з нею 15 років. А також художник Шарль Маршал, якого Санд називала “моє товстеньке дитя”. Коли вони зустрілися, Шарлю було 39 років, а письменниці – 60.
Професійним літератором Жорж Санд стала у 1830 р., коли була співробітником журналу “Фігаро”. Перший роман “Роз і Бланш” Аврора Дюпен написала у співавторстві з Жюлем Сайдо, письменником другорядним і не дуже популярним. Він же став і її першим коханцем, молодшим за неї на шість років. Роман мав значний успіх у читача, і про його тайного творця під іменем Жюль Санд ходили різні чутки. Щоб підігріти інтерес читачів, Аврора вирішила залишити попереднє ім’я, злегка підправивши його. Так з’явився псевдонім Жорж Санд (у тому, що письменником повинен бути саме чоловік, вона не сумнівалася).
Загалом літературна спадщина письменниці охопила більш ніж 100 романів і повістей, 18 драм, велику кількість публіцистичних статей, багатотомну автобіографію та більше ніж 18 тис. листів. Працюючи для газет і журналів, вона щоденно писала 20 обов’язкових сторінок, що стало нормою її літературної праці.
На початку своєї творчості письменниця розробила новий жанр у французькій літературі XIX ст. – психологічний романтичний роман. Звернення до психологічного роману з мінімальною кількістю діючих осіб і зовнішніх подій випливало з уявлення письменниці про те, що людина потребувала не стільки свободи в соціальному суспільстві, скільки індивідуальної свободи її духовного життя. Тому творчість Жорж Сайд – це прагнення переосмислити літературну традицію, за якою жінка залежала від соціального середовища, була приречена на приниження. Письменниця зверталася до жінки як об’єкта насамперед психологічного зображення, відстежувала її настрої, хід думок, зміну почуттів. Своїм творчим пером вона боролася за звільнення жінки, за її право розпоряджатися власною долею, і називала себе “Спартаком серед рабинь”.
В її романах створена ціла галерея образів передових жінок, які намагалися емансипуватися від гніву і приниження, в які вони були поставлені суспільством. У своїх творах Жорж Санд пропонувала ідею “вільної жінки”, надавши їй можливість самій керувати своєю долею, мати рівноправні можливості з чоловіками у повсякденному житті і суспільній діяльності.
У багаточисельних романах Жорж Санд ідеї звільнення особистості (також емансипація жінки), демократизм поєднувалися з утопією. Героїням її літературних творів завжди щастило перемогти в занадто важких життєвих ситуаціях. В останній момент їм фортунило: наприклад, якщо жінці необхідно змінити коханця, її чоловік “випадково” помирав. У реальному житті, на превеликий жаль, Жорж Санд сама вживала необхідні заходи в аналогічній ситуації, не дуже, як бачимо, сподіваючись на допомогу згори.
До останніх своїх днів Жорж Санд залишалася вірною романтичній традиції. Незважаючи на це, її поєднувала тісна дружба з Г. Флобером – прибічником реалістичної течії. До останніх днів письменниця не залишала свого пера. На схилі років вона прийшла до висновку: “Мои внуки – лучшая гигиена души и тела. С ними я не чувствую заката. Я опять Аврора!” У 1876 р. серце Жорж Санд перестало битися.
У творчості письменниці критики виділяють три періоди:
I. Період романтичного визрівання і змужніння. Цей період тривав до середини 30-х років. Для нього найхарактернішими стали романи: “Валентина” (1832), “Лелія” (1833), “Жак” (1834). Провідна тема – тема залежності і приниженого становища жінки у тогочасному суспільстві.
II. Період перелому у світогляді та естетиці Жорж Санд (II пол. 30-х рр. – 1848 р.), пов’язаний з її захопленням утопічним соціалізмом. У творчості письменниці це проявилося в ідеалізації народу як носія вищих моральних чеснот. Саме в цей період були створені романи: “Мопра” (1837), “Мандруючий підмайстер” (1840), “Орас” (1841), дилогія “Консуело” і “Графиня Рудольштадт” (1843 – 1844), “Мельник із Анжибо” (1847). Головні герої перших романів – це бунтарі – жінки, і їхній бунт переломлений через проблему емансипації жінки.
III. Цей період творчості найбільш тривалий і найменш динамічний (після 1848 р.). Письменниця все помітніше виходила з ритму суспільного й літературного розвитку. Вона створила ряд романів, у яких центральне місце відведено зображенню вузького світу сімейного життя, де звучали мотиви примирення з дійсністю.
2. Роман “Індіана” – літературний дебют французької письменниці
“Індіана” також був задуманий як спільний роман, але Жюль Сандо так і не взяв участі у його написанні, і Аврора Дюдеван написала твір самостійно. Вона за власними переконаннями не хотіла виступати у літературі під своїм іменем. Видавець наполягав на збереженні псевдоніма, який уже був відомим читачам. З іншого боку, Аврора не хотіла випускати у світ книгу під спільним псевдонімом, до якої Сандо не мав жодного відношення. Вихід знайшли: вигадане прізвище залишилося незмінним, а ім’я Жюль змінили на Жорж.
Критики відразу помітили роман, з’явилися схвальні відгуки у літературних газетах і журналах. Бальзак свого часу писав: “Эта книга – реакция правды на фантастику, нашего времени – на средневековье, внутренней драмы – на вошедшие в моду необычайные происшествия, простой современности – на преувеличение исторического жанра”. І тільки у клерикальних і реакційних колах твір зустріли вороже, розглядаючи його як роман аморальний, спрямований проти шлюбу.
Епоха досить чітко визначена у самий роман: дія охопила період з осені 1827 року до кінця 1831 року. Це роки кризи епохи Реставрації, яка спричинила падіння режиму. У романі – лише відгуки цих подій. Навіть розмови про політику носили лише загальний, схематичний характер, що сприймалося тільки як засіб, який дозволив контрастно протиставити героїв.
За першопочатковим задумом твір мав закінчуватися самогубством Ральфа та Індіани. Але це могло негативно позначитися на виданні книги, оскільки католицька церква засуджувала самогубство. В останній редакції з’явилася заключна глава зі щасливою кінцівкою.
Російські читачі ще за життя письменниці познайомилися з її творчістю. Роман “Індіана” у перекладі А. та І. Лазаревих вийшов у світ уже в 1833 році і викликав цілу хвилю захоплених.
Уже в першому самостійному романі “Індіана” (1832 р.) Жорж Санд підняла головну проблему – “жіноче питання”. Безправ’я жінки в суспільстві авторка розглядала як вираження несправедливого суспільного ладу. “Она не любила своего мужа, потому что ее заставляли его любить, и ее сознательная борьба против любого морального принуждения стала ее второй природой, принципом поведения, законом счастья…”. У творі проблема пригноблення жінки переросла у проблему пригноблення людини взагалі.
В основу роману покладені події з особистого життя письменниці, стосунки з чоловіком і розлучення з ним, але романтично переосмислені й перебільшені. Зміст твору піднятий на рівень великої соціально-моральної проблеми.
У центрі книги – особиста драма молодої жінки Індіани, наділеної палкими почуттями й багатим внутрішнім світом. Вона страждала від морального пригнічення з боку чоловіка, полковника Дельмара, і знайшла духовне звільнення у коханні до Раймона де Рам’єра. Але її трагедія зростала у процесі того, як Індіана все більше закохувалася у Раймона, людину скоріше егоїстичну і марнославну, ніж лагідну. Його також любила служниця Нун, яка скінчила життя самогубством через кохання. Хотіла піти з життя й Індіана, коли Раймон, злякавшись осуду суспільства, відмовився від неї. Але героїня, відстоюючи власну самоцінність та самоповагу, прагнула докорінного зламу суспільних стереотипів, спрямованих проти жінки.
Конфлікт між Індіаною і Дельмаром поступово розгорівся з нечуваною силою. Героїня покинула чоловіка і вирішила їхати до Парижа розшукувати Раймона. Але він уже забув її і одружився. Коханець відвернувся від Індіани, дізнавшись, що вона покинула будинок чоловіка, бо боявся скандалу. І молода жінка в розпачі повернулася назад на острів. Там вона дізналася про таємне і глибоке кохання кузена Ральфа Брауна. Разом з ним Індіана кинулася у водоспад. Але молоді люди не гинули. Вони щасливо жили, переховуючись від людей у лісах острова Бурбон.
Природна щирість і душевність, молодий запал і невгасима енергія допомогли головній героїні роману знайти своє щастя. Вона зробила свідомий вибір супутника життя і віднайшла власне призначення: кохати і бути коханою. Тим самим Жорж Санд ствердила, що щастя людини поза цивілізацією, у спілкуванні з природою. Цими думками письменниця була близька ідеям Ж.-Ж. Руссо. Але у пізніших романах вона відмовилася від такого романтичного фіналу, і герої наступних романів знаходили вихід у самогубстві.
Протягом усієї творчості Жорж Санд наполегливо шукала свій стиль, відмовившись лише від реалістичного споглядання світу, в якому, на її думку, не досить фантазії, вигадки й ідеальності. Як письменниця – романістка вона завжди йшла до ідеалу. Під цим вона мала на увазі: “змальовувати людей такими, якими вони повинні бути, а не такими, якими вони є”. Ці естетичні принципи відобразились у її наступних романах.
3. Образ сильної і незалежної жінки в дилогії “Консуело”, “Графиня Рудольштадт”
У 40-х роках письменниця створила свої кращі твори – дилогію “Консуело” (1842 – 1843), “Графиня Рудольштад” (1843 – 1844). Вони писалися у той час, коли Жорж Санд перестала протиставляти людей думки і людей дії, заперечила велич незрозумілих страждань. Але натомість вона поглибила психологізм у своїх романах, закріпила суспільно-політичні погляди. Дві частини пов’язані між собою не лише фабулою – історією кохання Консуело і графа Альберта, а й динамічною дією, змінами середовища і обставин, мужнім духом пригод. Усі події розгорнулися в Німеччині в середині XVIII ст. У центрі двох частин постала простолюдинка Консуело з високими моральними рисами, мужня, сильна і незалежна жінка.
Дуже популярним був і залишається роман “Консуело”. Основна мета письменниці – показ соціального обличчя мистецтва, у даному випадку музики. Тому не випадково героїнею роману стала співачка, актриса Консуело. Це новий тип жінки у творчості Жорж Санд, що проявилося у її ставленні до шлюбу і праці. Класична тріада “церква, кухня, діти” жодним чином її не стосувалося, вона не мала наміру ставати берегинею домашнього вогнища і таким чином реалізовувати свій природний жіночий потенціал. Консуело реалізувала себе поза тісними межами класичної тріади і досягла високої мети у своєму мистецтві: служити народу, збуджувати у них високі почуття. “Все ее существо было до крайности возбуждено; ей казалось, что вот-вот что-то порвется в ней, как чересчур туго натянутая струна. И это лихорадочное возбуждение уносило ее в волшебный мир: она играла точно во сне и удивлялась сама, что находит в себе силы действовать наяву”.
Тема роману – мистецтво і митець, їхнє місце в суспільстві. Консуело – талановитий самородок, представниця народу, яка увібрала в себе багатство народної музики. “Консуэло запела просто, непринужденно, и под высокими церковными сводами раздался такой чистый, прекрасный голос, какой не звучал еще в этих стенах”. Її образ символічний: вона – “живе втілення музики”.
Молода дівчина наділена великим даром співу. Вірність мистецтву вона зберегла, проходячи випробування і довгі поневіряння Італією, Німеччиною, Чехією. Героїня самовіддана у своєму служінні мистецтву, її не вабили ні слава, ні гроші, ні коштовності, ні аплодисменти публіки. “А пока вы сделали большую ошибку, отказавшись от драгоценностей и титула. Ну, ничего! У вас есть на это причины, в которые я не вхожу, но думаю, что такая уравновешенная особа, как вы, не может поступить легкомысленно”.
Торуючи шлях випробувань і труднощів, переборюючи багаточисельні спокуси: відмова стати фавориткою графа Дзустіньяні, Годіца, короля Фрідріха II, дружиною багатого і знатного графа Рудольштадта, Консуело отримала свободу, незалежність, віддала своє мистецтво народу. Вона жертвувала заради мистецтва і своїм першим коханням до Андзолетто.
З музикою пов’язана більшість героїв роману, але носіями справжнього мистецтва стали Консуело, Гайдн, граф Альберт фон Рудольштадт. Дівчина разом з молодим Гайдном співала селянам та ремісникам під час поїздок, і почувалася вона при цьому краще, ніж тоді, коли виступала перед вишуканою публікою.
Так, у романі “Консуело” жінка постала у несподіваному й новому для світової літератури ракурсі: людини, свідомої власного покликання. Центральним образом Жорж Санд показала, що жінка повинна бути в суспільстві в усьому рівна з чоловіком, повинна займатися суспільно-корисною діяльністю, і тільки тоді вона буде духовно багатою.
Свій задум письменниця продовжила розвивати у романі “Графиня Рудольштадт”. Тоді як у першому томі Консуело постала перед нами як творча особистість, геніальна співачка, у другому томі ми майже не чуємо її співу. І це обумовлено не лише зміною атмосфери твору (у такій атмосфері музика затихає), а й наростанням внутрішньої драми героїні.
У другій частині дилогії авторка розширила межі відтворення подій: головна героїня потрапила із світу театральних і аристократичних інтриг у стихію таємниць і містичних легенд. Уже в перших главах роману виведені загадкові персонажі – відомі маги – авантюристи XVIII ст. Каліостро і Сен-Жермен, привид королівського замку. Консуело весь час знаходилася під чиїмось наглядом: то при дворі прусського короля, то в замку Шпандау, то в “райському” будинку серед володінь анонімного герцога, де за нею спостерігало око Невидимих.
У другій частині книги головна героїня сама вступила до могутнього ордену Невидимих, який графиня Ванда (мати графа Альберта) порівнювала з родиною. А тому центральна тема роману – місце жінки в сім’ї, перевага родинних зв’язків над соціальними. Невидимі – це таємне братство, наполовину політичного, наполовину релігійного характеру, яке свої обряди і настанови запозичило у суспільстві масонів.
В епілозі роману перед читачами постала зріла Консуело, яка втратила після хвороби свій дивний голос, залишилась без друзів і положення в суспільстві, пережила розпад ордену Невидимих. Разом зі своїм коханим Альбертом і дітьми, народженими від нього, вона повернулася до мандрівного життя циган. У фіналі письменниці розкрила мужній тип жінки: сильну духом мати сімейства – уже зовсім не геній.
В епілозі двічі згадані “могутні плечі”, на які вона героїня посадила в дорозі дітей. Ця символічна деталь підвела до висновку, що емансипація, яку наполегливо відстоювала Жорж Санд, у результаті перетворилася на “право” жінки носити більше ноші і проблем на своїх плечах, ніж чоловік.
Письменницю – феміністку завжди цікавило питання, як впливає суспільство на душу людини. Вона дійшла висновку, що загальна дійсність позбавлена високих духовних ідеалів, тому це спричинює існування насильства, експлуатації, лицемірства, знецінення культури. Тому вважала за свій обов’язок як учителя і пророка показати шлях до відновлення втрачених цінностей.
Виправлення суспільства, на думку авторки, мало розпочатися з кожної окремої особистості у боротьбі за пробудження високих людських почуттів. Саме тому головні героїні романів поставали у постійній сутичці з протиприродними обставинами, які заважали по-справжньому вільно жити, мислити, любити. Письменниця плекала надію, що згодом прийде час остаточної перемоги над світом соціального абсурду.
Певна річ, у творчості Жорж Санд можна виділити ще чимало яскравих і самобутніх жіночих образів. Вона з великою майстерністю розкрила внутрішній світ своїх героїнь, описала і проаналізувала їхні вчинки, намагалася обгрунтувати причини трагічної долі жінок. Тому критики часто називали письменницю “психологом жіночої душі”. Видатна діячка літератури вважала, що найбільше жіноче щастя – не в абсурдному, суспільному, емансипованому, а в сім’ї, у коханні до близьких, дорогих серцю людей.
Питання для самоконтролю
1. Які витоки феміністичної теорії Жорж Санд?
2. Чому Аврора Дюпен обрала собі чоловічий псевдонім?
3. Який новий жанр у французькій літературі XIX ст. розробила письменниця. Його сутність.
4. Чому Жорж Санд називала себе “Спартаком серед рабинь”? Як це відобразилося у її творчості?
5. Розкрийте образ сильної і незалежної жінки на прикладі романів письменниці.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)