“Жоден поет не розгортався з такою безустанною прогресуючою силою, як Брюсов” А. Білий
1. Творчий шлях Брюсова. 2. Своєрідність лірики поета. 3. Значення творчості Брюсова. В. Я Брюсов, виходець із багатої купецької сім’ї, ніколи не забував свої коріння. Його дід був кріпаком Костромської губернії, поки не купив собі вільну, розбагатівши на торгівлі. Батько поета розділяв погляди народників.
Він був вільний слухачем Петровской академії й з повагою ставився до діяльності Н. Г. Чернишевського й Д. І. Писарєва. Сім’ю не можна було назвати віруючої. Щирий інтерес Брюсови проявляли до досягнень науково-технічного прогресу.
Закінчивши
Вона є сутність – все інше форма”. Молодий поет швидко звернув на себе увага літературної громадськості. Його вірші заворожували даром мовлення поета й гаданою простотою.
Один
Брюсов не міг залишатися осторонь від великих подій, тому він одним з перших серед російських інтелігентів став співробітничати з Радянською владою й навіть вступив у партію. У післяреволюційні роки поет випустив три книги віршів: “У такі дні”, “Мить” і “Меа!”. Помер Валерій Якович в 1924 році. Брюсов, на думку А. Білого, зробив серйозний переворот у поглядах на поезію Будучи представником нового напрямку в мистецтві – символізму, він на своєму прикладі довів, що форма невіддільна від змісту, а символи істиною поезії завжди реальні.
Любов до слова в поета була настільки велика, що це дозволяло йому зовсім малими засобами домагатися дуже тонких ефектів. Багато в чому чарівність віршів Брюсова виникає із простого розміщення слів, ком і крапок. Разом з тим його вірші вражають красою й гармонією: Так образи мінливих фантазій, Що Біжать, як у небі хмари, Скам’янівши, живуть потім століття У відточеній і завершеній фразі. Поет одним з перших російських літераторів звернувся до простої рими, причому подібна простота була досягнута шляхом відторгнення складності: Я люблю більші будинки И вузькі вулиці міста, – У дні, коли не настала зима, А осінь повіяла холодом.
У творчості Валерія Яковича зустрічаються й досить витончені рими: добудована, воїн; зчеплені, затеплени. У добутках можна виявити й цікаві складні образи: Листи з подихом під вітром. Їх голублячої, Тихо злітають і котяться вдалину, (Думи про минуле в баченні голублячому) Жити й не жити – добре й не жаль. Гострим серпом, що безболісно ріже, Стислі в душі й захват. І сум.
У Брюсова є також образи, начебто розписані яскравими променистими фарбами: “Жовтим шовком, жовтим шовком / По атласі блакитному”. Однак найчастіше замість блискаючих епітетів поет користується більше вірними простими визначеннями. Тому в лірику Валерія Яковича вражає насамперед не колір, а малюнок образа.
Два звичайних слова в незвичайному використанні залишають слід у душі читача: Усе – обман, все дихає неправдою, – У кожному дзеркалі двійник, Виконуючи волю Божу, Показує вивернутий лик. Твору Брюсова наповнені своєрідним музичним ритмом, де здійснений ретельний підбор не тільки самих слів, але й звуків у цих словах. Причому в цьому ж ритмі течуть думки й образи поета. Валерій Якович у своїх віршах часто використовує так званий паралелізм, коли слова й рядки постійно повторюються. При цьому поет завжди залишається усередині форми.
Він не прагне до безформності, що нерідко розмиває й приховує індивідуальність, навпаки, у його добутках завжди переглядає строгість і чіткість зображення: Чую, чую крок твій ніжний, Крок твій чую за собою. Ми йдемо стежкою заколотної До життя мертвотною стежкою. Особливістю лірики поета є те, що він зумів виключити зі своїх добутків зайві слова, яких чимало навіть у віршах кращих поетів.
Брюсов славиться ясним і простим коротким мовленням: За полем сніжним – поле сніжне, Безмірно – білі луги; Скрізь – молчанье неминуче, Снігу, снігу, снігу, снігу… Села подекуди розставлені, Як плями в безоднях білизни: Будинку заметами задавлені, Тини під снігом не видні. Основними мотивами брюсовской лірики стають самітність, неприйняття сірої повсякденної дійсності, урбанізація. Його жваво хвилює доля Росії і її мешканців. Безліч його добутків присвячені простій людині, його трудовим будні й нелегкій долі.
Причому він звертається і як до окремо взятої особистості, так і до цілого народу: Стій твердо! Хто із гнівом природи Століттями боротися вмів, – Той виживе важкі роки, Той вийде із усякої негоди, Як колись, і сильний і цілий! Валерія Яковича можна поставити на одну сходинку з такими великими поетами, як О. С. Пушкін, М. Ю. Лєрмонтов, Ф. І. Тютчев, Н. А. Некрасов, оскільки його добутку можна зарахувати до зразків вічної поезії. Саме він розкриває читачеві нове відчуття вірша. Цей поет все своє творче життя перебуває в пошуку, причому, відкидаючи старе, проте може відродити традиції минулого.
Саме тому у творах Брюсова можна вгадати відблиски поезії, наприклад Пушкіна, Лєрмонтова. У своїй роботі над формою й змістом вірша, починаючи з випусків “Російських символістів” і закінчуючи своїм збірником “Віденок”, поет переборов довгий і важкий шлях. Декадентська туманність змінилася кристально чистими й чіткими образами. Валерій Якович зумів перебороти посередність і стать теперішнім класиком російської поезії.
Його образи, холодні ззовні, у якийсь момент просто вражають читача своєю внутрішньою магічною силою. А. Білий заявляв: “Брюсов перший підняв інтерес до вірша. Він показав нам знову, що таке робота над формою. І багато чого, сховане для нас у творчості улюблених вітчизняних поетів, засяяв як день.
Брюсов не тільки виявив красу своєї музи, але й повернув нам поезію вітчизняну”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)