Живе народ, допоки жива мова
Цивілізоване суспільство не може існувати без мови – найголовнішого засобу спілкування, засобу вираження думки і передачі досвіду сучасникам і нащадкам.
Не можна не захоплюватись тим, що це розуміли ще наші предки. Так, Володимир Мономах у своєму “Поученії дітям” пояснював: людина народжена для добра, але щоб діяти добре – вона повинна знати світ, розбиратися, що є добро, а що зло. У цьому зв’язку насамперед треба знати, вважав Володимир Мономах, свій рід і родовід, цілісну сутність світу в його різноманітності та своє призначення
Славні мужі Київської Русі знання мови пов’язували з культурою й освітою, прогресом Руської землі. Ярослав Мудрий уславився на весь світ тим, що заснував при славетній Київській Софії бібліотеку, де зібрав численний загін книжників – мудреців, літописців.
Зразком мудрої сили золотого слова – сили, яка здатна об’єднати людей, їх діло, емоції й розум, поєднати людину з природою, став автор “Слова о полку Ігоревім”. Тут вже зароджуються прекрасні словесні символи добра і смутку, життя і смерті, символи обов’язку,
Слово поставало виразом історії, характеру й долі народу, об’єднувало людей, роди й племена в соціальну, політичну, моральну й духовну цілісність, піднімало до історичної життєдіяльності. Саме тому іноземні завойовники протягом усієї давньої історії України прагнули потурчити, полонізувати, модяризувати, онімечити український народ. Бо доки живуть Мова й культура – живе народ, його самосвідомість, отже, панування над ним не є гарантованим.
Мова є синтезом почуттів і роздумів, моралі й етики, мрій і діяльності людей в усіх сферах їхньої життєдіяльності. Тому мова – витвір і одиниць, і маси – не має початку й кінця, вона невіддільна від народу – носія мови. Гине народ – гине й мова, і так само, гине мова – зникає й народ як суверенний феномен вселюдської цілісності.
Відродження української культури й мови прийшло з творчістю великих майстрів слова: Г. Сковороди, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки і особливо Тараса Шевченка.
Шевченкова мова – зразок найпильнішої уваги до народного слова. Саме тому Кобзар став основоположником нової української літературної мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної кобзи він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів. Разом з тим, продовжуючи традиції Г. Сковороди – творця українських філософських понять і термінів – Т. Шевченко надав мові інтелектуального гарту, втілив її генетичну здатність до виразу високих понять і вселюдських категорій.
Мова для Шевченка – це найвищий дар людини й народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує! –
Проникливо-задушевно писав великий Кобзар. Бо для нього мова була материнською піснею й молитвою над колискою; шепотом гаю, величчю неба, ревом Дніпра і солов’їною піснею, радістю Кохання, відчаєм покритки, жертовною любов’ю матері, мужнім покликом доборні й свободи.
Для Шевченка мова – це і глибинний філософський роздум:
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?..
І безкорислива, незрадлива любов до Вітчизни:
Я так її, як так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Слово Шевченка відбило всі кольори й барви світу, тони й півтони настрою, глибини й широти мислі, воно стало синтезом правди.
Мові складали хорали письменники ХІХ-ХХ ст: Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Винниченко, М. Рильський, О. Гончар, Ліна Костенко, Б. Олійник, В. Симоненко…
“Як парость виноградної лози, плекайте мову!” – закликав Максим Рильський. Він щедро висіяв добірні зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови. І вони проросли на ній.
Сьогодні йде переоцінка моральних, етичних цінностей, відроджується національна самосвідомість народу.
Історія дала нам шанс. Гріх не скористатися ним сповна. Бути чи не бути мові, залежить від кожного з нас. Щоб стати нарешті собою, щоб створити незалежну й міцну економічну державу, культуру, науку, духовно багате суспільство, необхідно насамперед відродити рідну мову.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)