Життєвий і творчий шлях – Юрій Михайлович Мушкетик

Юрій Михайлович Мушкетик (Нар. 1929 р.)
Життєвий і творчий шлях

Юрій Михайлович Мушкетик народився 21 березня 1929 р. в с. Веркиївці на Чернігівщині. Батько письменника вчителював у сільській школі, а мати вела активну громадську діяльність, брала участь в організації перших союзів, а потім багато років очолювала колгосп.
З юних літ Юрій Мушкетик виніс любов до людини, до природи, і потім неодноразово наголошував на цінності людського життя. Дитинство Ю. Мушкетика припало на роки Великої Вітчизняної війни, які лишили в душі письменника глибокий

слід на все життя. Коли батько пішов на фронт, мати з двома синами вирушила в евакуацію, остерігаючись за долю дітей, оскільки сім’я вважалася сім’єю сільських активістів. Але швидке переміщення фронту на схід змусило родину повернутись у село. І тут хлопчині довелося зазнати лиха окупації. На Сумщині точилися жорстокі бої фашистів з партизанами.
Після визволення України від німецько-фашистських загарбників Юрій Мушкетик продовжив навчання в школі.
Протягом 1948-1953 pp. Юрій Мушкетик навчається на філологічному факультеті Київського університету, і потім ще три роки – в аспірантурі при кафедрі української літератури. На ці роки припадає літературний дебют Мушкетика – повість “Семен Палій”, опублікована 1954 р. у “Радянському письменнику”. Тоді ж ця повість вийшла друком у перекладі російською мовою в журналі “Дружба народов” і окремим виданням у видавництві “Молодая гвардия”.
Ця повість дістала схвальні відгуки і читача, і критики, проте у її композиції ще відчувалась недосвідченість молодого автора. Згодом письменник суттєво доробив повість, новий варіант якої вийшов вже 1979 р. в двотомному зібранні його творів. Письменницька недосвідченість деякою мірою позначилася і на другому творі Мушкетика, історичному романі “Гайдамаки” (1957 p.). Проте у відтворенні історичної доби цей твір, порівняно з “Семеном Палієм”, відзначається ширшим епічним розмахом.
Вже в першому своєму літературному творі на головне місце автор ставить долю людини, її значущість у світі, у долі людства. Адже народ складається з окремих особистостей. Тому і долю нації автор намагається простежити через долю однієї людини.
Герої Юрія Мушкетика зіткані з протиріч. Незалежно від приналежності до історичної доби та соціального стану вони вражають своєю єдністю зі світом. Напевне, цю єдність автор відчуває в собі, у людях, які оточують його зараз і оточували з дитинства.
Починаючи з 1956 р., письменник протягом 20 років працює у редакції журналу “Дніпро” відповідальним секретарем, а згодом і головним редактором. Редакційно-журналістська робота суттєво позначилась на творчості Юрія Мушкетика і була одним із факторів, які сприяли його зверненню до сучасності з її проблематикою. Показуючи образ сучасника, письменник захопився зображенням внутрішнього світу людини. Його першим кроком у цьому напрямі став роман “Серце і камінь” (1962 р.). А наступні твори – роман “Крапля крові” (1964 p.), “Останній острів” (1969 p.), збірка новел “Зеленеє жито” (1965 p.), повість “День пролітає над нами” (1967 р.) – підтвердили основну лінію творчості Мушкетика.
Цікавим свідченням творчого поступу письменника стала також більш пізня повість “Старий у задумі” (1974 p.).
У творчому доробку письменника є незвичні для нього твори. Передусім йдеться про розраховану на юних читачів фантастично-пригодницьку повість “З’їж серце лева” (1972 р.), в якій на тлі пригод первісних людей показана їх боротьба за людське самоусвідомлення. Другим не типовим для Мушкетика твором стала художньо-документальна повість про видатного вченого В. М. Глушкова “На круті гори” (1976 р.).
Новим витком у розвиткові таланту Ю. Мушкетика стали романи й повісті 70-80-х років – ” Жорстоке милосердя” (1973 p.), “Біла тінь” (1977 p.), “Смерть Сократа”, “Біль”, “Суд над Сенекою” (1978 р.), “Позиція” (1979 р.), “Вернися в дім свій” (1981р.), “Віхола” (1982 p.), “Рубіж” (1984 p.), “Обвал”, “Жовтий цвіт кульбаби”, “Сльоза Офелії” (1985 p.), “Яса” (1987 р.).
За 30 років творчої діяльності Юрій Мушкетик опублікував більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, кілька п’єс, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Автор створив чимало глибоких образів, продовжуючи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, він поставив основним об’єктом свого дослідження людину.
За роман “Крапля крові” автора відзначено Республіканською премією ім. М. Островського(1965 р.), за роман “Позиція” – Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980 p.). Серед сучасних письменників постать Юрія Мушкетика вирізняється не тільки різноманітністю прозових жанрів у його творчості, а й філософською глибиною. Незалежно від того, яку історичну добу змальовує автор, він намагається досліджувати людину, її позитивні й негативні якості, дати оцінку її вчинкам, а може, і самій її сутності.
Письменника цікавить історія народу в різні часи, але провідною рисою кожної епохи, на його думку, є моральна краса її представників.
До речі, в усіх творах Юрія Мушкетика простежуються характерні ознаки його прози:
– зображення величі і водночас простоти героя;
– показ боротьби з байдужістю;
– авторське дослідження людини, яка носить конфлікт у собі;
– глибокий психологізм у зображенні героя, показ здатності героя звершувати суд над собою;
– відтворення незалежності дій героя від автора;
– утвердження єдності людини і світу.
Персонажі творів Юрія Мушкетика, будь то історичні постаті чи вигадані герої, завжди значущі, бо сповнені глибокого психологізму. Козаки і польська знать, селяни і вчені здатні як на героїчні вчинки, так і помилки. Перед нами не просто герої твору – перед нами живі люди. Кошовий отаман Сірко в романі “Яса” не просто далекоглядний полководець і політичний діяч, а людина, здатна кохати, страждати і ненавидіти. Іван Півторак (“Жорстоке милосердя”) – звичайний сільський хлопець і мужній захисник Вітчизни, професор Холод (“Крапля крові”) постає гуманною людиною і досвідченим хірургом.
Автор поважає всі людські моральні прояви своїх героїв – представників різних професій. З любов’ю ставиться він до людини-трудівника, будь то видатний скульптор (“Старий у задумі”) чи проста колгоспниця (“Суд”).
Герої всіх творів Мушкетика невідривні від рідної землі. Це і її захисники (“Семен Палій”, “Жорстоке милосердя”), і трудівники (“Позиція”, “Біль”, “Крапля крові”).
Осмислюючи історичні події давнього минулого України, автор підносить національну свідомість сучасників, а звертаючись до подій Великої Вітчизняної війни, показує життєву силу, любов і вірність, які спрямовують героя у складних обставинах і є найвищим патріотичним проявом його особистості.
Слід зазначити, що мораль колективізму, якою керувався Юрій Мушкетик ще з дитинства, стала провідною ідеєю більшості його творів. Ще у першому своєму романі “Семен Палій” автор почав розкриття важливості колективізму у боротьбі з ворогом. Цю тему було продовжено у повісті “Чорний хліб”. У перші повоєнні роки подільські колгоспники стають єдиним згуртованим організмом, здатним не лише долати труднощі, а і разом переживати радісні хвилини.
Автор високо оцінює колективістські прояви людських особистостей, здатних на протистояння егоїстичним тенденціям, які зустрічаються в житті. Так, в оповіданні “Відрядження” автор показав одностайність поглядів людей у Ставленні до хворих дітей. Вихователька інтернату Наталка Полікарпівна Квочка гідна пошани за материнське ставлення до своїх вихованців. У скрутну хвилину її підтримали зовсім сторонні люди, влаштувавши дітей на операцію і надавши матеріальну підтримку виховательці, яка сприяла їх одужанню. Водночас Юрій Мушкетик показав байдужість і егоїзм директора школи, який втратив моральне право називатись не лише педагогом, а і людиною.
Таким чином, засудження негативних людських проявів автор почав ще у шістдесяті роки, довівши зрілість своєї творчої майстерності.
Літературну діяльність Юрій Мушкетик розпочав, ще навчаючись на другому курсі університету. Глибоке вивчення історії рідного краю і фольклорних джерел спонукали його до написання повісті про Семена Палія.
Дебют Мушкетика як письменника датується 1954 p., коли у видавництві “Радянський письменник ” вийшов друком його роман “Семен Палій”. Того ж року в журналі “Дружба народов” з’явився переклад твору російською мовою. Роман був високо оцінений і читачами, і критикою.
Лише згодом автор зізнається, що не все в романі його задовольняє. У трактуванні певних подій він змушений був іти за офіційними канонами. Так, образ гетьмана Мазепи відрізняється від сучасного бачення, проте підхід до його творення можна визнати неординарним. Завдяки глибокому, тонкому психологізму образ гетьмана змальовано нетрадиційно – “через призму реальності соціальних відносин”.
Письменник переймається мріями свого героя, показав складність його натури: “…Бучний бенкет на честь гетьмана, звуки бойових сурм в час від’їзду довго звучали в Мазепиних вухах. Навіть сон відлетів від Мазепи в ті дні. Веселий, балакучий, він скакав на коні, кружляв з старшиною оковиту. Коли залишався на самоті – мріяв. Навіть почав писати думу, сам з того кепкуючи. Віршами бавився давно. Навіть написав кілька пісеньок, і їх співали в Батурині. Мазепа уявляв собі Петрове посіріле від злості, з булькатими очима, обличчя й посміхався”.
Наступний твір Ю. Мушкетика, роман “Гайдамаки”, вийшов друком у 1957 р. Він довів, що письменник не залишив переосмислення історії свого народу. Цей роман відзначався більш широким епічним розмахом у відтворенні історичної доби. В усьому іншому роман ” Гайдамаки ” схожий з першим історичним твором письменника, бо Юрій Мушкетик не просто розповідає про певну історичну подію, а намагається розкрити її через долі героїв, додавши певного психологічного забарвлення кожному з персонажів. І кожний з героїв твору по-своєму трактує події загальнонаціонального значення.
Як пояснити той факт, що молодий письменник вдається до такого складного прозового жанру, як історичний роман? Важкі умови повоєнної дійсності спонукали багатьох письменників на написання творів історичної тематики. Адже саме ці твори сприяли самоусвідомленню нації, яка виборола собі право на життя у роки Великої Вітчизняної війни. Необхідно було нагадати народові про його славне минуле. Саме в ці роки виходять друком історичні твори й інших майстрів слова (“Святослав” Семена Скляренка, “Переяславська рада” Натана Рибака, “Хмельницький” Івана Ле та інші).
Робота в журналі “Дніпро”, яку Юрій Мушкетик розпочав в 1956 p., зблизила його з багатьма письменниками, допомогла набути власної майстерності.
Кінець п’ятдесятих років ознаменувався виходом дилогії про Велику Вітчизняну війну, яку склали повісті “Вогні серед ночі” (1959 р.) та “Чорний хліб” (1960 р.).
Герой дилогії – хлопчина-підліток. При створенні цього образу автор використав реальні події з власного життя. Герої творів не завжди чітко показані, але загальне враження від того не псується, бо не порушено ні правдивості, ні народного колориту.
Автор відтворив життя поліського села, яке складається не лише з повоєнних буднів, а і з перших мирних радощів. Словом, Ю. Мушкетик показав життя у всіх його проявах.
Головний герой дилогії уособлює долю більшості талановитих дітей. Образ хлопчика-підлітка нагадує долю і самого Юрія Мушкетика, і усіх тих письменників, чиє дитинство було затьмарене війною.
До того ж автор чарує нас прекрасними пейзажами, дає змогу відчути атмосферу, в якій зростає самобутність митця, визріває його єдність зі світом.
Початок шістдесятих років був для Юрія Мушкетика дуже плідним. По-перше, письменник якісно змінив тематику творчості, перейшовши до зображення образу сучасника, по-друге, захопився дослідженням внутрішнього світу людини.
У1962 р. вийшов з друку роман Мушкетика “Серце і камінь”. Гуманістичні ідеї автора втілено в образі головного героя твору Федора Куща, душевний стан якого надзвичайно складний. Інженер-атомщик, він, втративши здоров’я і перетворившись на інваліда, зневірився у житті. У поверненні в рідне село доживати до пенсії він вбачає єдиний для себе вихід. Та саме у вирі людського життя на селі Кущ збагнув, що не може знаходитись осторонь. Його щастя – у боротьбі за людину. На противагу Федоровому душевному оновленню виступають образи його братів – Василя і Павла. Василь шукає душевної рівноваги, яку втратив, не розібравшись у житті, а Павло, навпаки, рівновагу перетворив на байдужість у ставленні до своїх підлеглих колгоспників. І згодом як голова колгоспу втратив довіру з боку людей.
Значно глибше тема людяності і моралі звучить у романі “Крапля крові”, де автор звертається до людської совісті. Протиріччя, які виникають між двома відомими хірургами, Біланом і Холодом, викликані якраз моральними критеріями оцінки не тільки людської праці, а і людського життя взагалі. Саме життя пацієнтів ставить під загрозу професор Білан для того, щоб здобути собі визнання і одержати власну клініку. На чашу терезів, не задумуючись, кладе він життя пацієнтів, в ім’я задоволення свого егоїзму. Його антигуманній філософії протиставлено моральні якості іншого лікаря, адже служіння людям, чуйне ставлення до хворих стало сутністю єства Прокопа Гордійовича Холода. Професор Холод вважає, що “…людське життя – це крапля. Всього лиш. Ми не маємо права важити нею… Навіть задля найвищого. Ми не давали його. І вищого за нього немає”. Морально-духовна проблематика займає головне місце у творах Юрія Мушкетика і в 70-ті pp. Але на відміну від творчості попереднього десятиріччя на перший план виходить уже не проблема стосунків між людьми або людьми та суспільством, на перший план виступає сама людина.
Роман “Біла тінь” посідає визначне місце не тільки в літературі сімдесятих років взагалі, а і в творчості його автора зокрема. Адже саме в цей період Мушкетик найбільш сильно і точно показує глибокий психологізм героя, його внутрішній світ. Таким чином, найвищим мірилом власного життя головний герой твору Дмитро Іванович Марченко зробив совість. Він нікого не звинувачує у своїх невдачах і непорозуміннях з людьми, навіть найближчими. Професор Марченко шукає причину в собі. Його образ приваблює читача прагненням пізнання і самопізнання. Він чесна і порядна людина, сповнена чуйності до природи і всього живого.
З особливою чутливістю Дмитро Іванович ставиться до людини. Селянин за походженням, він досяг високого рівня освіченості, став відомим вченим, під керівництвом якого розглядаються важливі для людства проблеми фотосинтезу. Складність образу Марченка полягає у душевних пошуках добра та істини, подоланні власних вад і промахів. Але саме цей образ є найбільш повним утвердженням “діалектичної єдності людини і світу”. Зображуючи професора Марченка, автор утвердив свою концепцію людини.
Впродовж усього творчого шляху письменник звертається до історичної прози. Ранні історичні романи побудовано на національному підгрунті. Початок же сімдесятих років ознаменувався розширенням історичної тематики і звертанням до античної історії.
Так, у 1971 р. Юрій Мушкетик видав велике оповідання “Смерть Сократа”. У цьому творі автор протиставляє дві особистості – Сократа і Феогена. Протиборство двох персонажів закінчується заги­беллю Сократа і визнанням правоти Феогена. Але історія розсудила по-іншому: Феоген канув у небуття, а Сократ знайшов безсмертя. “Тобто автор при оцінці діянь героя використовує вже не тимчасові політичні приписи тієї чи іншої доби, а міряє діяння міркою правди у часі, загальнолюдською, точніше кажучи, правдою гуманістичною”.
Продовженням теми значення особистості в історії є історична повість “Суд над Сенекою”, конфлікт якої будується на взаємозапереченні філософа Сенеки та імператора Нерона. Адже Нерон як учень Сенеки в часи свого правління використав науку вчителя не в ім’я добра, а в ім’я зла. Побачивши наслідки свого вчення на Перонові, Сенека кінчає життя самогубст­вом, бо сам судить себе. Здавалось би, час розставив усі крапки, і вчення Сенеки, вчення добру і мистецтву, визнане багатьма поколіннями, а злочини Нерона ста­ли символом зла і прокляття. Проте не слід забувати, що Нерон – це не просто породження своєї епохи, це вихованець Сенеки, отже, сам вчитель причетний до переродження добра на зло.
Обидва ці твори Юрія Мушкетика висвітлили “живу і невпокорену людську душу, яка близька й зрозуміла живим і невпокореним душам нашого скороминущого часу…”.
У 1970-1974 рр. Юрій Мушкетик створив першу редакцію роману “Яса”, до роботи над яким він не­вдовзі ще повернеться.
Визначним явищем не лише у творчості самого Мушкетика, а і в історичній белетристиці взагалі є повість “Жовтий цвіт кульбаби”.
Знову перед нами постають два типи митця. Доля їх в чомусь схожа, а в чомусь різко індивідуальна. їх мистецьке зростання відбувається далеко від рідного краю, вони забувають рідну мову. Але один з них, Кукольник, зрікається і рідного народу, другий, Гоголь, навпаки, базує свою творчість на рідному підгрунті.
Твори Мушкетика сімдесятих років мають точки перетину не лише у схожості конфліктів між добром і злом, смертю і безсмертям, а і у виробленні особи­стої позиції до пошуків сутності людини.
Так, друга редакція роману “Яса” стала визнач­ною подією в літературному житті України, адже ав­тор це просто звернувся до рідної історії, а і розгля­нув найскладніший її період, добу так званої Руїни.
Роман “Яса” – це велике епічне полотно, в яко­му наскрізно простежуються вболівання письмен­ника за долю рідної землі. Він довів, що героїзм
народжується не на порожньому місці, а там, де є ви­сокі патріотичні почуття. Іван Сірко – яскрава постать як в історії, так і в літературі. У романі “Ясі” він вступає в стосунки з дійсними історичними по­статями.
Головний герой твору – найславніший кошовий Запорозької Січі Іван Сірко.
Вигадані персонажі – Мокій Сироватка, Лаврін Перехрест і Марко Ногаєць – є логічним довершен­ням тогочасного розбрату, який коївся не тільки сере; козацької верхівки, а і простого народу. Таким чинок. історичний роман “Яса” набув великого патріотично­го значення завдяки високим громадянським прин­ципам його автора.
Іван Сірко намагається об’єднати Україну, навпіл розділену огидною Андрусівською змовою. У той чаї як гетьмани Самойлович і Дорошенко ділили булаву, яка уособлювала державну владу, Іван Сірко прагнув об’єднати знедолений український народ.
Отже, як у невеликих за жанром прозових творах, так і у великих епічних полотнах Юрій Мушкетик пильно вглядається в обличчя своїх героїв, зазирає в глибини душ, змальовує сьогоднішню людину в шуканнях, у боротьбі, в суперечностях. Пошуки істини, пошуки правди й справедливості, відстоювання доб­ра, непримиренність до зла – все це характерне для персонажів, яким прозаїк симпатизує.
Кожний твір Юрія Мушкетика, написаний ав­тором у сімдесяті роки, відзначається виразною морально-етичною проблематикою і спробою автора знайти відповіді на важливі питання сучасності. ?