Життєвий і творчий шлях митця – МОЛЬЄР – МАЙСТЕР КЛАСИЦИСТИЧНОЇ КОМЕДІЇ
ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ
§ 6. МОЛЬЄР – МАЙСТЕР КЛАСИЦИСТИЧНОЇ КОМЕДІЇ
Мене захоплює в ньому не тільки досконалість художніх прийомів, але й натура художника, сповнена принадності, і висока внутрішня культура.
Й. В. Гете
Мольєр прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Хоча Корнель і Расін писали і комедії, проте в той час комічні вистави не мали такого значення, як трагедії. Комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, що мало лише розважати публіку. Мольєр довів,
Життєвий і творчий шлях митця
Мольєр – літературний псевдонім Жана Батиста Поклена, видатного французького драматурга й театрального діяча. Він народився 15 січня 1622 року в Парижі. Батько його був королівським шпалерником, і син мав успадкувати батькову професію. Але цього не сталося. Закінчивши Клермонський колеж та склавши іспити в Орлеані на ступінь ліценціата права, не став він і адвокатом. Жан Батист став актором. У 1643
Початок театральної діяльності Мольєра був невдалим. Репертуар “Блискучого театру” складався з трагедій, а актори були здебільшого аматори, досягти успіху в трагедії їм було важко. Мольєр, який відповідав за фінанси театру, навіть просидів деякий час у борговій в’язниці. Тоді трупа вирішила спробувати щастя в провінції. Понад 12 років Мольєр і його друзі мандрували містами Франції. Спочатку на них тут теж чекали невдачі, публіка не хотіла дивитися трагедії, а надавала перевагу італійським акторам, які грали прості комедії масок. Та й сам час був не дуже сприятливим для театральних вистав. То був період довготривалих внутрішніх чвар і громадянських війн 1648-1653 років, аж поки король Людовік XIV не здолав опору феодального дворянства Франції – так звану Фронду.
Прихильність мольєрівської трупи до трагедії пояснювалася тим, що комедія у класицистів вважалася низьким жанром, в якому автори не порушували значних проблем. Популярністю користувалися комедії з примітивним гумором, биттям палицями, двозначними ситуаціями, які виходили за межі гарного тону. Аристократичний глядач із презирством ставився до комедій. У Парижі театральна трупа могла сподіватися на успіх лише тоді, коли її вистави приваблювали аристократів, а без цього визнання не було ні слави, ні грошей.
Працюючи в провінції, Мольєр почав оволодівати принципами й прийомами комедійних жанрів: бідність тогочасного репертуару примусила його писати сценарії для своєї трупи. Спочатку він пристосовував для французького глядача італійські комедії, але з часом, дедалі більше віддаляючись від оригіналу, створив власні. Так мольєрівська трупа знайшла і свій репертуар, і свого глядача, ставши кращим провінційним театром Франції.
У 1658 році трупа повернулася до Парижа. Для першої вистави перед Людовіком XIV і його двором трупа обрала трагедію Корнеля і… провалилася. Але Мольєр, бажаючи виправити враження, відразу після трагедії запропонував глядачам комедію “Закоханий лікар”. Комедія сподобалася, король залишив трупу в Парижі, виділив їй приміщення театру Пті-Бурбон і щорічний пенсіон Мольєру.
Першою п’єсою для нового театру стала комедія “Кумедні манірниці”, в якій весело висміювалися провінційні панночки, які мріяли про аристократичне життя. Ці панночки відштовхнули своїх буржуазних наречених через брак “шляхетності”, але радо прийняли залицяння слуг цих женихів, переодягнених у дворянські костюми. Ця п’єса Мольєра не виходила за межі тогочасних вимог до жанру комедії, була зроблена на зразок комедій масок і перевдягань, звичних для глядачів. Проте “Кумедних манірниць” сприйняли як сатиру на “преціозну”1 культуру, яка поширилася в деяких паризьких аристократичних салонах. Манірність, пихатість відвідувачів цих салонів і висміював Мольєр. Комедія мала успіх, але аристократи образилися на Мольєра. Акторів вигнали з Пті-Бурбона, а саму будівлю зруйнували з таким поспіхом, що актори не врятували ні декорацій, ні костюмів. Актори залишилися на вулиці, але свого автора не покинули, хоча багатьом із них пропонували перейти в інші театри. Король виділив трупі нове приміщення – зал у палаці Пале-Рояль. Мольєр перебудував приміщення, пристосувавши його для перегляду вистави великою кількістю людей. На підмостках Пале-Рояля він працював до кінця своїх днів.
Незважаючи на успіх комедії “Кумедні манірниці”, мольєрівська трупа й надалі надавала перевагу трагедіям. Але на цьому шляху чекали лише невдачі. Тоді Мольєр вирішив поєднати моральні проблеми, властиві трагедіям, і сучасну форму комедії, популярну серед глядачів Пале-Рояля.
Уперше таку ідею Мольєр утілив 1661 року в комедії “Школа чоловіків”, а через рік з’явилася комедія “Школа жінок”. У цих п’єсах Мольєр порушив проблеми виховання. У “Школі чоловіків” Мольєр не відійшов від форми комедій масок і фарсу. Але друга комедія була написана так, як писалися тоді трагедії: віршами і з традиційним поділом на 5 актів. У глядачів п’єса мала шалений успіх, але критики обурилися тим, що автор комедії порушував питання, традиційні для трагедії, та ще й використав трагедійну форму.
Мольєр вирішив відповісти критикам незвичним способом. Він написав маленьку комедію “Критика “Школи жінок””. Дія комедії відбувається в аристократичному салоні, де обговорюють п’єсу “Школа жінок”. У комедії є противники, є й захисники. Саме вони проголошують думки, важливі для автора: художній твір треба розглядати не на відповідність його певним правилам, а на відповідність дійсності.
Автор комедії повинен враховувати не тільки смаки аристократичних глядачів у ложах, а й смаки глядачів партеру (де за часів Мольєра переважали неродовиті мешканці міста). З Мольєром спробували боротися його ж зброєю, з’явилися комедії, подібні до “Критики “Школи жінок””, але перемога залишилася на боці Мольєра.
1Преціозність (фр. preciosite – дорогоцінний) – особливо вишукана поведінка, мова; вибагливий смак або надмірна манірність.
У 1667-1670 роках Мольєр написав найкращі свої твори. Талант його зміцнів, він сміливо брався за освоєння нових тем у комедії. Саме в ці роки Мольєр створює “Тартюфа”, “Дон Жуана”, “Мізантропа”, “Міщанина-шляхтича”, які увійшли в історію літератури як зразки “високої комедії”.
Найскладнішою була доля комедії “Тартюф”. Уперше Мольєр представив її на суд глядачів 1664 року під час свята, влаштованого королем на честь своєї дружини та матері. У п’єсі викривалася діяльність таємного церковного закладу “Товариство святих дарів”. Королю комедія сподобалася, бо він побоювався посилення впливу церкви на державні справи. Але королева-матір була обурена такою сатирою: саме вона й була таємною покровителькою цього церковного закладу. Комедію заборонили, але Мольєр продовжував над нею працювати, дописав два акти, вдосконалив характеристики персонажів. Минуло три роки. Королева-матір померла, і Мольєр спробував поставити комедію в театрі. Він змінив назву твору та ім’я головного героя, а найбільш сатиричні місця вилучив з тексту. Успіх комедії був приголомшливий, але після першої ж вистави її заборонили. Та Мольєр не здався, у 1669 році він поставив третій варіант “Тартюфа”. Головну увагу автор зосередив на характері головного персонажа – Тартюфа. Це ім’я придумав сам Мольєр, воно походить від слова, яке можна перекласти як обман, ошуканство, облуда. У першій редакції комедії Тартюф виступав як чернець-святенник, символізуючи найогидніші риси церковників. В останній редакції Тартюф не носить сутани, але всі свої огидні вчинки прикриває удаваним святенництвом, посилаючись на заповіді Божі. Засліплений цими проповідями, Оргон стає жорстоким тираном своєї родини, слухняним знаряддям у руках пройдисвіта. Тартюф ні перед чим не зупиняється у досягненні своєї мети. Його аморальність стає суспільним злом, бо простими засобами з нею боротися неможливо. Комедія переростала в трагедію, утворюючи новий жанр – трагікомедію. Не випадково у фіналі комедії тільки втручання “вищої сили” – короля – врятовує Оргона та його родину, карає негідника. Саме ця “вища сила” дала змогу автору завершити комедію, дотримуючись вимог жанру. Неприродність і несподіваність такого фіналу примушували розмірковувати над подіями й характерами комедії, а не задовольнятися щасливим кінцем.
Своєрідним продовженням теми “Тартюфа” стала комедія “Дон Жуан”. Мольєр написав цей твір, коли “Тартюфа” заборонили, а трупі була конче необхідна нова вистава. Сюжет комедії й образ головного героя Мольєр запозичив з італійської п’єси Тірсо де Моліни, але значно змінив їх. Основну увагу автор приділив зіткненню двох характерів – Дон Жуана та його слуги Сганереля. Ім’я Дон Жуана перетворилося на узагальнене означення всіх розпусників, позбавлених моральних принципів та ідеалів. Витоки такого характеру героя, на думку Мольєра, в його приналежності до аристократії, яка вважає своїм єдиним обов’язком насолоджуватися життям. Однак мольєрівський герой має і позитивні риси, які надають йому привабливості. Він володіє гострим критичним розумом, не боїться ні Бога, ні пекла, ладен стати на захист незнайомої людини. Створюючи характер Дон Жуана, Мольєр уперше в класицистичній комедії уникнув однозначності образу. Але, розробляючи цей характер, Мольєр показав і його розвиток: відсутність моральних ідеалів може призвести до переродження Дон Жуана в Тартюфа. Він може лицемірити, прикривати свої вчинки побожними словами.
Аристократизму Дон Жуана Мольєр протиставляє буржуазний практицизм Сганареля. Він захищає мораль і релігію, але його судження примітивні, а характер боягузливий. Більше ніж людей і Бога Сганарель любить гроші. У фіналі комедії, коли Дон Жуан провалюється в пекло, його слуга метушиться на сцені, скаржачись, що хазяїн не розплатився з ним.
Зразком “високої” комедії був і “Мізантроп”. Мольєр вирішив дослідити ще одну людську ваду – ненависть до людей. Однак герой комедії – Альцест – не є негативним персонажем. Навпаки, Мольєр змальовує чесну та пряму людину, яка хоче зберегти у собі кращі людські почування. Але світ людей, що його оточує,- несправедливий і потворний. “Мізантроп” – улюблений твір Мольєра, над жодною зі своїх комедій він не працював так довго, прагнучи бездоганності форми твору. Основа комічного в “Мізантропі” полягає у невідповідності палкої й пристрасної критики об’єктам цієї критики. Альцест – філософ, а йому доводиться критикувати поганий сонет, легковажність коханої дівчини. Дослідники помітили, що головний герой має досить багато спільних рис із самим автором.
Мольєр помер 17 лютого 1673 року. Під час вистави комедії “Хворий та й годі”, де Мольєр грав головну роль, йому стало недобре і він втратив свідомість. А ще через кілька годин великого драматурга не стало. Перед смертю Мольєр не покаявся у лицедійстві, як того вимагала традиція. Архієпископ заборонив ховати його на міському цвинтарі. Тільки після тривалих клопотань удови Мольєра та особистої вказівки короля Людовіка XIV церква дала згоду поховати тіло геніального драматурга за християнським обрядом. Мольєрівська трупа указом короля була об’єднана з трупою Бургундського готелю, унаслідок чого утворився театр “Комеді Франсез” – “дім Мольєра”, як його й досі називають французи.
Літературна спадщина Мольєра налічує понад тридцять комедій. Мольєр виробив власні творчі принципи. Він широко застосовував усі види комізму: перебільшення, фарс, комізм ситуацій, звичаїв і характерів. Але ці комічні епізоди набували цілком серйозного звучання, викривали явища, які принижували людську гідність. Творчість Мольєра мала значний вплив і на подальший розвиток театру, і на розвиток драматургії.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)