Життєва філософія Гобсека

Розмірковуючи над тим, що може зробити людину щасливою, старий лихвар стверджує, що підгрунтям щастя є незалежність людини від зовнішніх обставин, коли не людина підкорюється світові, а світ – людині. “Мішок золота”, яким володіє Гобсек, не лише дозволяє йому підкорити світ, він робить володіння світом легким і приємним: “Одне слово, я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною ані найменшої влади”.

Життєва філософія Гобсека, повторюємо, постає як непохитна система цінностей, яку зовнішній світ жодним чином не

може змінити. Навпаки, складається враження, що сюжет твору, стосунки Гобсека з іншими героями знову і знову підтверджують її правильність і життєздатність. Спростувати цю філософію, поставити її під сумнів може лише… сам Гобсек, і його ставлення до інших героїв, яких він (начебто) не поважає і лише використовує для доведення власної значущості.

Розгляду стосунків Гобсека з іншими героями повісті присвячено окрему статтю, в якій шляхом текстуального аналізу твору доведено, що кожного разу ці стосунки визначаються не стільки матеріальними інтересами старого лихваря, скільки його уявленнями про справедливість,

його прагненням відновити цю справедливість відносно кожного з героїв. У межах “психологічної реконструкції характеру” головного героя повісті зробимо своєрідний “психологічний підсумок” його ставлення до двох жінок (Фанні Мальво й Анастазі де Ресто) та трьох чоловіків: графа де Трай, графа де Ресто й Дервіля.

Фанні Мальво справила дуже приємне враження на старого лихваря, який До своєї появи в її оселі був налаштований до неї досить суворо, оскільки уявляв жінку, що підписала вексель, “гарненькою вертихвісткою”, яку потрібно покарати за таке ставлення до життя. Побачивши ж Фанні Мальво, він “з першого погляду зрозумів усе”. Він одразу ж зрозумів, що це порядна й моральна людина, тому, як каже Гобсек, він “був майже зворушений”. Коли до нього з’являється Дервіль, він розмірковує, що “з неї (Фанні Мальво) вийшла б гарна жіночка, мати сім’ї. Врештірешт, так воно й сталося: Фанні Мальво й Дервіль одружилися, вони є щасливою родиною – і ці люди стали щасливими завдяки Гобсекові, його ставленню до них. Проте обидва героя, можна сказати так, є героями позитивними, тому не дивно, що Гобсек сприяє їхньому щастю.

У випадку з Анастазі де Ресто поведінка Гобсека (з психологічної точки зору) осмислюється не так однозначно. Старий лихвар бачить красуню: “Яку ж прекрасну жінку я тут побачив”. Водночас будуар графині переконує його в тому, що ця жінка нещасна: “У всьому була краса, позбавлена гармонії, розкіш і безладдя”. Побачивши Максима де Трай, коханця графині, Гобсек зрозумів набагато більше: “Я прочитав на його обличчі Майбутнє графині. Цей вродливий білявий красунчик, холодний, бездушний картяр, розорить себе, розорить її, розорить її чоловіка, розорить дітей, проциндрить їхню спадщину та й у інших салонах наробить більше спустошень, ніж ціла гаубична батарея у ворожому полку”. Поведінка графині, яка приносить до нього коштовні діаманти, переконує нас у “точності діагнозу”, який ставить Гобсек, а. ось поведінка старого лихваря здається дещо дивною і потребує осмислення.

, Якби йому були потрібні лише гроші, Го. бсек мав би всебічно допомагати графині й Максиму де Трай розтринькувати гроші графа де Ресто. Для того,,щоб все майно графа опинилося у Гобсека, останньому потрібно було лише дочекатися його смерті і не заважати марнотратству графині. На перший погляд, старий лихвар вирішив не чекати, а скористатися обставинами і захопити майно образу ж після смерті графа де Ресто, знедолити його дітей, зробити його удову жебрачкою. Це призвело до того, що вона стала не потрібна Максиму де Трай, присвятивши своє життя вихованню дітей: “Найсуворішому судді мимоволі довелося б визнати, що графиня перейнята материнською любов’ю… графиня, пересвідчившись у підлоті Максима де Трай, кривавими слізьми спокутувала свої колишні гріхи”.

Суворе покарання, яке вона отримала від життя завдяки Гобсекові, фактично врятувало цю нещасну жінку, повернуло її до дітей, до їхнього виховання. Чи можна було інакше врятувати її від коханцямерзотника? А до “морального порятунку” згодом, після смерті Гобсека, додається матеріальний: старий лихвар виконав свої зобов’язання перед графом де Ресто, хоча жодних юридичних підстав для цього не існувало, оскільки графиня власноруч спалила відповідні документи…

Отже, замість покарання Гобсек врятував Анастазі де Ресто. Чи можна було б вважати таку поведінку розумною, якби його цікавили лише гроші? Чи здатна на таку поведінку “людина-автомат”, яка насолоджувалася своїм красномовством і своїм всевладдям тоді, и викладала власну життєву філософію Дервілеві?

Можна зробити попередній підсумок: ставлення Гобсека до жіночих персонажів повісті свідчить про те, що для нього головним у стосунках з ними є не гроші, а можливість з допомогою грошей впізнати цих людей і – у разі потреби – втрутитися в їхнє життя не з метою “покарання”, а з метою допомоги кожній з них. Навіть тоді, коли “допомога від Гобсека” є дуже болісною (Анастазі де Ресто), вона спрацьовує і приводить до належного, як на думку старого лихваря, результату.

Граф Максим де Трай не викликає жодних симпатій ані у Гобсека, ані у автора твору, ані у читачів. У моральному плані це дуже неприваблива, якщо не сказати більше, людина. Але ж для Гобсека саме Максим де Трай є дуже бажаним клієнтом! Відносно своїх стосунків із Гобсеком граф висловлюється дуже точно й дотепно: “Ви. робите з мене губку, хай вам чорт! Примушуєте мене вбирати в себе гроші світського товариства, а в скрутну для мене мигь, як губку, вичавлюєте”.

Максим де Трай – це справжній віртуоз, коли потрібно змусити будьяку жінку віддати йому гроші, це визнано усіма. Але ж ці гроші рано чи пізно опиняються саме у Гобсека! Якби йшлося лише про “золото” і “владу золота”, хіба доцільно було б Гобсекові знущатися з такого клієнта, жорстоко ображати його, принижувати його в очах закоханої жінки? Навпаки, якби він дбав лише про власні прибутки, лихвареві потрібно було б зробити так, щоб ця “золота губка” була зацікавлена в підтриманні їхніх ділових стосунків. Із, скажімо так, “ділової” точки зору суворе ставлення Гобсека до джерела своїх (чималих!) прибутків є недоцільним, неправильним, водночас чи не заслуговує Максим де Трай покарання? Покарати його може лише той, хто має над ним владу, таких людей, схоже, дуже небагато, і Гобсек – один з них. Звичайно, він чудово розуміє, що “виправити” Максима де Трай неможливо, втім, всупереч власним, як зараз кажуть, бізнесінтересам, з вишуканою жорстокістю карає мерзотника. Чому він це робить?

Очевидно, що уявлення Гобсека про справедливість вимагають того, щоб він покарав Максима де Трай. Це не хвилинне поривання, а свідомий. вибір, який начебто суперечить життєвій філософії старого лихваря, але саме таке ставлення до мерзотників відновлює, хоча б частково, справедливість?

До графа де Ресто, як на перший погляд, Гобсек також ставиться вкрай неповажливо, навіть із великим презирством. Він відверто знущається з нього, коли йдеться про продаж діамантів, а після того, коли граф іде, старий лихвар стверджує: “- Помоєму, він дурень, як усі ваші чесні люди, – зневажливо мовив Гобсек, коли граф пішов”. Втім, таке ставлення до графа де Ресто не заважає Гобсекові запропонувати цій людині допомогу, і, мабуть, саме ця допомога є єдиним, що може хоча б якимось чином заспокоїти чоловіка, якого зрадила дружина і який помирає через цю зраду. Пропозиція Гобсека зберегти гроші графа для його дітей – єдине, що може допомогти цьому чоловікові витримати жорстокий удар долі.

Комбінація, внаслідок якої Гобсек стає формальним володарем майна й грошей графа де Ресто, розрахована на те, що свого часу діти графа отримають все це назад. Проте, нагадаємо, Анастазі де Ресто знищила документи, які б змушували Гобсека зробити це, тому старий лихвар став повноправним володарем неабияких грошей та майна. Дервіль розповідає віконтесі де Гранльє, що після смерті Гобсека вона має “змінити свою думку про багатство графа де Ресто”: “Але насамперед знайте, що на підставі незаперечних документів граф Ернест де Ресто незабаром володітиме статком, що дасть можливість йому одружитися з мадемуазель Каміллою та ще й виділити значний капітал своїй матері, графині де Ресто, братові і посаг сестрі”. Цілком зрозуміло, що ці “незаперечні документи” – це заповіт померлого Гобсека, відповідно, старий лихвар не лише не присвоїв собі статок графа де Ресто, він зробив так, що він значно збільшився, – бездоганно чесно виконав свої зобов’язання.

В. В. Гладишев, доктор педагогічних наук А. А. Веселкова Миколаїв