У духовних шуканнях Жульєна Сореля можна виділити кілька етапів: життя у Вер’єрі у своїй родині, а потім гувернером у сімействі мера пана де Реналя; перебування в Безансонській духовній семінарії; Париж, особняк маркіза де Ла-Моля; злочин і каяття у в’язниці. Найважчим періодом у духовному становленні головного героя був безансонський період. Думка про те, щоб стати священиком, виникла ще у Вер’єрі, коли Жульєн зрозумів, щ о іншого шляху зробити кар’єру для нього, простолюдина, не існує. Він ніколи не був набожним, але дуже хотів пробитися
нагору. І хоча в Безансонську семінарію він пішов без особливого бажання, намагався прикласти зусилля волі і розуму, щоб досягти мети. Ввійшовши в Безансон, Жульєн мріє зустріти там розумних і шляхетних людей, але він не знав, що розум і знання в семінарії треба було ховати, щоб не викликати до себе ненависті. Жульєн був усього-на-всього бідний сільський хлопчик, у якого не було знатних заступників. Єдине, що було в нього, – рекомендаційний лист вер’єрського священика Шелана. Приїхавши в Безансон, Сорель підійшов до воріт семінарії, побачив залізний золочений хрест на них і подумав: “Ось воно, це
земне пекло, з якого мені вже не вийти!” І був недалекий від істини. У семінарії панувала обстановка тотального стеження, виказування і показного благочестя. Талановитих семінаристів було небагато, більшість складали темні невігласи. Жульєн тримався від них осторонь, так само як і вони від нього. Він хотів досягти успіху в навчанні, але незабаром йому дали зрозуміти, що “бути першим з різних предметів… вважалося гріхом гордині… успіх у науках здавався підозрілим… смиренність – вище за все…” Кожний свій важливий крок він ретельно обмірковував, проте встиг набути репутації вільнодумця… Жульєн був грішний у тому, що міркував, судив, а не підкорявся авторитетам. Юнак думав, що справжню науку життя він пройшов у Вер’єрі, а виявляється, то було тільки підготовкою до життя. І Жульєн вирішив ретельно стежити за собою, не допускати похибок. Який же це був пекельний труд – щохвилини лицемірити! Він доклав багато старань, щоб його погляд не був “мислячий”, щоб він був повний віри в Бога. На своє нещастя, це в нього погано виходило, що давало семінаристам привід дружно його ненавидіти. Його красномовство, його білі руки, надмірна охайність – усе викликало ненависть до нього. Йому дали прізвисько, що вселяло усім жах, – Мартін Лютер. І все-таки прийшла та година, коли Жульєн був гідно оцінений й одержав перше підвищення – призначений репетитором з Нового і Старого Завіту. Щодня Жульєна випробовували то семінаристи, то вихователі. На іспиті він відповідав блискуче, але один із супротивників абата Пірара задав йому питання про Горація. Сорель відповідав упевнено, але тільки потім зрозумів підступ: цей автор у семінарії був не вельми шанований. Жульєну призначили 198 місце. Ставлення до юнака змінилося після того, як він одержав у подарунок від єпископа вісім томів творів Тацита. “З цієї хвилини ніхто вже не наважувався виявити заздрість: до нього явно підлещувалися”. Однак із семінарії пішов абат Пірар, добровільно відмовився від посади, що засмутило, мабуть, тільки одного Жульєна. Але ця ж подія допомогла Сорелю вирватися із семінарії. Абат Пірар порекомендував маркізу де Ла-Молю Жульєна Сореля як дуже кмітливу молоду людину, і Жульєн одержав запрошення переїхати до Парижа. “Нарешті прийшов час з’явитися на арені великих подій”, – подумав Жульєн Сорель. Починалося нове життя, відкривалися нові блискучі перспективи…
