Життя й творчий шлях М. Ю. Лермонтова
М. Ю. Лермонтов народився в Москві, у рємье офіцера. Дитинство майбутнього поета було затьмарено ранньою смертю матері й постоянний позовом між бабусею й батьком. Тяжелие враження дитинства наклали отпечаструм на характер юнака, сприяли формуванню натури з досить яскраво вираженними емоційними реакціями. Уже в дитячі роки в Лермонтова виявилась така риса характеру, як мрійникность, схильність кфантазии.
Предметом його пильної уваги стає природу. В образах природи майбутній поет шукає й знаходить відповідності своїм душевним переживанням.
– так писав шістнадцятирічний Лермонтов. Одна з ранніх поем Лермонтова – “Кавказский бранець” (1828) – написана під сильним впливом творчості А. С. Пушкіна. Разом з тим цей добуток – своеобрізний етап в оволодінні молодим поетом основами майстерності.
Лермонтов переділивает сюжет пушкінського
Цей мотив згодом буде розвинений у творчості Лермонтова й насамперед у поеме “Мцири”. Лермонтов не наслідував, не добенкетував, а засвоював у досвіді Пушкіна й других поетів, своїх попередників, те, що могло сприяти вираженню його собственної творчої індивідуальності. В 1828 році Лермонтов надходить у пансіон при Московському університеті, а в 1830 році стає студентом відділення словесности.
В 1832 році через зіткнення із преподавателями Лермонтов змушений був покинути університет. У цьому ж році він поступив у Петербурзьку школу гвардійських підпрапорщиків. Його натура, що жадає бур і сильних відчуттів, не могла удовледіятися цивільною службою.
Лермонтова тягли пригоди, військова кар’єра. Два роки, проведені їм у школі, згубно відбилися на духовному розвитку поета. Лермонтов у ці роки майже не займався творчістю.
У цей період життя створений вірш “Вітрило”. У Петербурзі Лермонтов знайомиться з тікстом комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”. Тоді й було задумано їм драматичесякий добуток, що містить різку критику сучасних вдач.
В 1835 році Лермонтов пише драму “Маскарад”, що так і не призначений було з’явитися на сцені при житті автора. Під час перебування в Петербурзі Лермонтов вивчає історію Росії, знайомиться зі збірником “Древні російські вірші, зібрані Кирший Даниловим”. Лермонтова захоплює характер і лад російської билини, у нього запикдається задум добутку з російського національного життя, здійснений поздїї, в 1837 році (“Пісня про царя Івана Васильевича, молодого опричника й відважного купця Калашникова”).
У січні 1837 року фатальна звістка про смертельной рану, отриманої Пушкіним на дуечи, потрясла Лермонтова. Він пише стихоутвір “Смерть поета” (спочатку в ньому не було останніх шістнадцяти рядків). Вірш був відзначений найвищої похвали великого князя Михайла Павловича.
У день смерті Пушкіна Лермонтов пише останні рядки, які зіграли фатальну роль у його власній долі. Згідно височайшему велінню Лермонтов навесні 1837 року повинен був покинути Петербург і убути на Кавказ. Експедиція по східному березі Чорного моря збагатила Лермонтова різноманітнімі спостереженнями. Особливо вразила поця стара Військово-Грузинська дорога.
Преданія, пов’язані з нею, були відомі йому з дитинства. Тепер вони з’єдналися із впечатлениями від чудової природи Кавказу. Так виникла думка перенести дію поеми “Демон” на Кавказ. Лермонтов вертається в Петербург другим людиною.
Його юнацький оптимізм вуступает місце тузі й навіть розпачу. Поет порівнює волелюбних людей, встреченних їм на Кавказі, з людьми свого круга, прийдешнє яких “иль порожньо, иль темно”. Покоління 1830-х років зображує Лермонтов в “Думі”, єдиному ліричному добутку, написаному їм по возвращении з Кавказу. Кавказькі враження знайшли відбиття й в остаточному варіанті поеми “Демон” (1838) і в романі “Герой нашого часу”.
Наприкінці 1830-х років Лермонтов починає співробітництво з журналом “Вітчизняні записки”, де друкує повести “Бела” і “Фаталіст”, що згодом увійшли в роман “Герой нашого часу”. Популярність, що прийшла до Лермонтова наприкінці 1830-х років, не радує його. Поета дратує те, що він “входить у моду”. Його положення багато в чому нагадує положение Пушкіна в придворних колах. Світло недолюбливал Лермонтова за його зухвалість, наблюдательность і незалежність.
Лермонтов усвідомлював це й передчував, що настане час, коли його будуть “преследовать клеветами”. Образ “героя часу”, що одержав воплощение в ліричній стихії лермонтовской поезии, у романі “Герой нашого часу” {1839) розкривається не тільки психологічно. Роман Лермонтова – це дослідження сучасного суспільства, його моральної атмосфери. Печорин – герой свого часу – тим і відрізняється від всіх інших персонажів роману, що він – єдиний, хто вміє біспристрастно судити не тільки навколишніх, але й бути критичним стосовно себе.
Лермонтов представляє читачеві возможность вивчити різні сторони життя в їхньому співвідношенні з долею окремої людини, а долю людини розглянути на тлі обще ственно-історичних обставин. Лермонтов-Психолог досліджує процеси духовного перекручування особистості середовищем, проращая увага на визначальні, періломние в житті героїв події. Це касается й образів простих, “природних” людей – Казбича, Бели, Максима Максі^-мукаючи, “чесних контрабандистів”, і людей печоринского кола – Грушницкого, Вернера, Мері. Дослідження особистості Печорина в “дневникових” главах роману побудоване по принципу взаимохарактеристики персонажів.
Грушницкий і Вернер не тільки герої, що мають свою власну долю й характер, але й своеобразние дзеркальні відбиття особистості Печорина. Лермонтовский Печорин пізнає самого себе, вивчаючи інших людей. Образ головного героя розкривається не тільки в дії, учинках, але й в описі зовнішності. Лермонтов створює дивно багатий психологічний портрет зовнішності Печорина.
Портрет героя створюється не тільки виразними, але й образотворчими засобами. В описі пластики рухів Печорина, його фігури, вираження очей чувствуется досвід Лермонтова-Живописця, пречервоно володів кистю. Композиція роману відіграє найважливішу роль у формуванні художнього замисла Лермонтова.
Характер Печорина в первих главах роману розкривається із зовнішньої сторони, його особистість проявляється в поступках, у відношенні до нього інших персонажів. У щоденнику представлена сповідь самого героя. Хронологічна послідовність сюжетних подій заміняється психологической послідовністю “дізнавання” гериючи читачем.
У романі “Герой нашого времени” глибокий психологічний аналіз напряженной духовного життя окремої особистості з’єднався з аналітичним изображением епохи кінця 1830-х років, периотак моральних втрат і суспільних разочарований. За дуель із де Барантом, за непозволительние вірші (“Перше січня”) Лермонтов вторично був засланий на Кавказ. У той час як поет вів життя, повну пригод і тревог, у Петербурзі готувалися до видання його книги – 28 ліричних добутків, вилайливих самим поетом (1840). Лермонтов жагуче мріє піти у відставку й зайнятися літературною діяльністю. Але доля розпорядилася інакше.
Трагічно безглузда випадковість (дуель із Н. Мартиновим) прорвала життя поета 15 червня 1841 року. Пішов з життя великий поет Росії, якому бло всього 27 літ
(2 votes, average: 4.00 out of 5)