Про Велику Вітчизняну війну написано дуже багато. Перші добутки про неї почали з’являтися вже в середині сорокових років, і з тих пор романи, оповідання, вірші про війну видавалися суцільним потоком. І багато хто серед них були, на жаль, зовсім бездарні й нечитабельні. Сьогодні, перебуваючи більш ніж на піввіковій дистанції, що відокремлює нас від тої війни, читач може підбити своєрідний підсумок розвитку “військової” літератури. Серед добутків радянських письменників, що висвітлюють період Великої Вітчизняної війни, особняком коштує
роман Василя Гроссмана “Життя й доля”. На частку цього добутку випало багато митарств: роман забороняли, подтвер – галі цензурі, заарештовували, намагалися знищити. Однак роман “Життя й доля” не просто вижив, але й придбав всесвітню славу. З моменту написання цього добутку до його першої публікації в повному варіанті пройшло біля тридцяти років. Що ж так злякало ревнителів “соціалістичного реалізму” в “Житті й долі”?
В одному з літературних журналів мені довелось прочитати про дискусію маститого історика й не менш маститого критика. Критик запитував, коли ж буде написана ”
Війна й мир” про Велику Вітчизняну війну? Мене вразив відповідь історика: “Такий добуток уже є. Це “Життя й доля” Василя Гроссмана”. Подібна відповідь значить дуже багато. В – перших, талант Гроссмана багато в чому те саме що талант Толстого: обоє автора зображують життя в її повноті й завершенности, а військове лихоліття накладає на характери героїв глибокий і незгладимий відбиток. В – других, герої романів “Війна й мир” і “Життя й доля” замислюються над більше складними питаннями, що коштують перед людством взагалі. У – третіх, і Толстой і Гроссман дали своїм добуткам структурно подібні назви. “Війна” стосовно “миру” є словом – антонімом. Гроссман у тексті роману так пояснив протиріччя між “життям” і “долею”: доля – це пряма дорога, залите безжалісним світлом, а життя – це хитре й складне переплетення стежинок, по якому все – таки потрібно йти. От і йдуть герої “Життя й долі” по пересічних площинах простору й часу, те знаходячи, те втрачаючи один одного в полум’ї військової пожежі. Якщо придивитися уважно, то з усіма героями роману Гроссмана відбувається одне: кожний з них бажає зустрічі й не може зустрітися – з улюбленою жінкою, із сином, із щастям, з волею. І єдина зустріч, що чекає всіх героїв “Життя й долі” – це одна, загальна зустріч із Днем Великої Перемоги. Сталінградська битва, на думку автора, стала переломним моментом не тільки європейської, але й світової історії. Звідси бере свій початок животворящий і демократичний дух змін, що так явно відчувався в післявоєнні роки. Так, переживши більшу війну, навряд чи можливо залишитися тими ж, що й колись: адже пам’ять про мертв і живі тримає так міцно… Закривши цю книгу, почуваєш, що став старше. На рік, на два, майже на шістдесят років: адже саме стільки часу пройшло зі Сталінградської битви. І герої “Життя й долі” залишаються із читачем назавжди, їхній образи й імена урізаються на згадку: Кримов, Штурм, Софія Левитон, Женя Шапошникова й багато хто, багато інші, які шляхетно й чесно йдуть по життю, що направляються такими різними й однаковими долями
