“Життя і доля” (За романом В. Гроссмана)
Про Велику Вітчизняну війну написано дуже багато. Перші Твори про неї почали з’являтися вже в середині сорокових років, і з тих пір романи, оповідання, вірші про війну видавалися суцільним потоком. І багато хто серед них були, на жаль, абсолютно бездарні й нечитабельним. Сьогодні, перебуваючи більш ніж на піввіковий дистанції, що відокремлює нас від тієї війни, читач може підвести своєрідний підсумок розвитку “військової” літератури.
Серед творів радянських письменників, які висвітлюють період Великої Вітчизняної війни, осібно стоїть
Що ж так налякало ревнителів “соціалістичного реалізму” в “Життя і долю”? В одному з літературних журналів мені довелося прочитати про дискусію маститого історика і не менш маститого критика. Критик питав, коли ж буде написана ” Війна і мир”
От і йдуть герої “Життя і долі” по пересічних площинах простору і часу, то знаходячи, то втрачаючи один одного в полум’ї військового пожежі. Якщо придивитися уважно, то з усіма героями роману Гроссмана відбувається одне: кожен з них бажає зустрічі і не може зустрітися – з коханою жінкою, з сином, зі щастям, зі свободою. І єдина зустріч, яка чекає всіх героїв “Життя і долі” – це одна, спільна зустріч з Днем Великої Перемоги.
Сталінградська битва, на думку автора, стала переломним моментом не тільки європейської, а й світової історії. Звідси бере свій початок оживляючий і демократичний дух змін, так явно відчувається в післявоєнні роки. Так, переживши велику війну, навряд чи можливо залишитися тими ж, що й колись: адже пам’ять про мертвих і живих тримає так міцно…
Закривши цю книгу, відчуваєш, що став старше. На рік, на два, майже на 60 років: адже саме стільки часу минуло від Сталінградської битви. І герої “Життя і долі” залишаються з читачем назавжди, їх образи та імена врізаються в пам’ять: Кримов, Штурм, Софія Левітон, Женя Шапошнікова та багато, багато інших, які благородно і чесно йдуть по життю, що направляються такими різними і однаковими долями.