Жіночий ідеал Кобилянської (за повістями “Людина” і “Царівна”)
Кожен твір письменниці вражає поетичністю і глибиною зображення характерів, зокрема жіночих. Недарма їх називають енциклопедією жіночої душі. Ідеал О. Кобилянської – жінка освічена, інтелігентна, з високими духовними запитами і прогресивними поглядами. Зачаровує її серце: воно у героїнь Кобилянської – любляче і ніжне, здатне на великі почуття.
Саме таких, відважних і прекрасних жінок, які борються за свою гідність і незалежність, змальовує письменниця у повістях “Людина” (1892) і “Царівна” (1895). Коли я читала ці повісті, мені
Олена Ляуфер, головна героїня повісті “Людина”, – особистість сильна, горда, цільна. У неї тонке розуміння мистецтва, інтереси її різнобічні. її не влаштовує буденне жіноче щастя, і вона прагне стати поряд з чоловіками у суспільному поступі, захоплюючись новими ідеями. Щоб врятувати родину від тяжких бідувань, дівчина мусить вийти заміж за лісника. Та вона з гідністю ставиться до цього насильства над собою, зберігаючи внутрішню свободу. Недарма Кобилянська
На відміну від Олени Ляуфер, Наталка Веркович із повісті “Царівна” справді стала царівною своєї долі. Кривда й упереджене ставлення не в змозі зламати духовну міць Наталки, бо в ній переплелись рішучість з терплячістю, сила розуму з ніжністю серця. І нехай Наталка ще не бачить виразно свого місця на громадському терені, вона прагне знайти собі справу, корисну для людей і батьківщини: “Я вірю в це, як вірю в силу волі, і я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня…” – говорить Наталка.
“Полуднє” – так вона назвала своє особисте щастя, що настало в житті дівчини. “Воно настане і для нашого народу, не правда ж?” – неначе до мене звертається Царівна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)