Жіночі образи в романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”
Роман “Герой нашого часу”, написаний Лермонтовим в 1839-1840 роках, являє собою перше реалістичне прозовий соціально-психологічний і філософський твір в російській літературі. Час написання роману припало на період реакції, яка настала в країні після розгрому грудневого повстання. Основним завданням Лермонтова було намалювати портрет людини тієї епохи, тобто героя свого часу, образ якого складено з пороків всього сучасного авторові покоління.
Новаторством Лермонтова стало зображення центральної фігури роману – Печоріна – зсередини.
Всі жіночі персонажі – представниці різних світів: Бела-одна з “дітей природи”, у світ яких потрапляє Печорін
Першою перед читачами постає кавказька дівчина Бела, від якої віє душевною чистотою, добротою і щирістю. Але її характер не позбавлений і таких національних рис, як гордість, почуття власної гідності, нерозвиненість і здатність до пристрасті. Образившись на Печоріна за догляд на полювання, гордо піднявши голову, вона казала: “Я не раба – я княжа дочка! ..” Лермонтов не дає докладного опису зовнішності черкешенки, але звертає увагу на її очі, що, “як у гірської сарни, так і заглядали… в душу “. Вона так палко та гаряче любить Печоріна, що його любов до неї здається неглибокою і несерйозною. Образ Бели потрібен був Лермонтову для того, щоб показати, що і такий чистою і ніжної любові Печоріна мало для відповідного та щирого почуття. Йому все набридає, і він робить висновок: “Любов дикунки трохи краще любові знатної пані; неуцтво і простодушність однієї так само набридають, як і кокетування інший”.
Наступна героїня – УНДІНА – допомагає авторові показати прагнення Печоріна пізнати той романтичний, загадковий світ, до якого вона належить. Це світ беззаконно вільного життя, і це притягує Печоріна, як і все нове і непізнане в житті.
Героїня новели “Тамань” є типово романтичним чином: білі довге волосся, гнучкий тонкий стан і очі, що володіють якийсь магнетичної владою. Вона постійно перебуває в русі, рвучко, як вітер.
В “Тамані” Лермонтов використовував такий художній прийом, як романтична іронія: Печорін впадає в човен за Ундіной, але, тільки відпливши 50 сажнів від берега, згадує про те, що плавати не вміє. Це підтверджує його захопленість таємничістю Ундіни і світом “чесних контрабандистів”. Але і в цьому романтичному світі Печорін виявляється зайвим і не знаходить собі притулку.
Але і в світі, до якого належить герой за народженням, він також відчуває себе самотнім і марним. Так, у повісті “Княжна Мері” представлені жіночі образи, які допомагають розкрити причини такого стану героя.
Княжна Мері розумна, начитанна, благородна і морально чиста. Вона романтик за натурою, причому наївний, так як вона ще молода і неопитка. Печорін добре розбирається в людях, і особливо в жінках, він відразу зрозумів сутність Мері: їй цікаво і подобається те, що таємничо, загадково і недосяжно, їй хочеться, щоб чоловіки бавили її. Так було з Грущніцкім, який спочатку зацікавив її своїми пишними фразами, а потім набрид. Вся увага перемкнулася на Печоріна, що з’явився як романтичний герой, так не схожий на інших. Печорін, сам не знаючи чому, намагається захопити молоду дівчину, і вона, по своїй наївності і недосвідченості, закохується в нього.
Княжна Мері потрібна була Лермонтова, щоб показати пристрасть Печоріна панувати над людьми, порушувати почуття любові, приносячи іншим тільки страждання. Ми бачимо, що “молода, ледь розпустилися душа” Мері не здатна пробудити в головному герої справжні й щирі почуття. І любов наївною Мері йому також не потрібна.
Інша героїня повісті “Княжна Мері” – Віра-відіграє велику роль у розкритті характеру Печоріна. Вона – єдиний жіночий образ, який порівнюється з головним героєм, а не протиставляється. Її образ виритий неясно: Лермонтов не описує її життя докладно, не розкриває докладно та її характер. Але при цьому вказує на те, що Віра – єдина людина, повністю зрозуміти сутність Печоріна, любляча його з усіма достоїнствами і недоліками. Цю проникливість і вірність почуттю не міг не оцінити і сам Печорін: “Вона єдина жінка у світі, яку я не в силах був би обдурити”, – і тільки вона одна викликає справжні і щирі почуття, хоча й швидкоплинні. Почуття Віри настільки сильні, що вона прощає всі страждання, принесені їй Печоріна, продовжуючи любити його, знаючи, що вони ніколи не будуть разом. В образі Віри ми бачимо покірність, жертовність, у неї немає яскраво вираженого почуття власної гідності, вона знову освідчується в коханні Печоріна після того, як він вже один раз її залишив. Все це потрібно було автору, щоб ще більше показати егоїзм героя, його ставлення до оточуючих, побоювання втратити свободу – головне, на його думку, в житті.
Отже, всі жіночі персонажі роману відіграють важливу роль: з їх допомогою Лермонтов показує, що Печорін самотній у будь-якому середовищі, він не може знайти заспокоєння навіть ъ такому глибоко інтимні почуття, як любов. Любов жінки, до якого б колі вона не належала, лише на мить може захопити його, але повністю віддатися цьому почуттю він не може, і в цьому – його трагедія.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)