ЖЕЛЯЗНИ, Роджер Джозеф
(1937 – 1995)
ЖЕЛЯЗНИ, Роджер Джозеф (Zelazny, Roger Joseph – 13.05. 1937, Клівленд – 14.06.1995, м. Санта-Фе, шт. Нью-Мексико) – американський письменник-фантаст.
Желязни народився у великому промисловому центрі США – Клівленді, що у штаті Огайо, в сім’ї поляка Йозефа Желязни й ірландки Жозефіни Суїт Желязни. Уже в десять років він писав казки. Після закінчення у 1955 р. середньої школи вступив на відділ психології Клівлендського Західного університету, а згодом перейшов на відділ англійської словесності. Через два роки Ж. став бакалавром і перебрався
У роки навчання Желязни займався дзюдо та східними единоборствами, писав і видавав вірші, вивчав хінді та японську мови, захопився медитацією та містикою. Згодом усе це тією чи іншою мірою відобразиться у його книгах.
Наприкінці 1960 р. Желязни вступив у Національну гвардію, прослужив у Техасі шість місяців. Із 1963 по 1966 pp. був резервістом армії США. Певний час входив у склад бойового підрозділу ракет “Ніка”, а останні роки служби провів у підрозділі
Желязни помер від ниркової недостатності, спричиненої раком товстої кишки, у лікарні Сент-Вінсент. За бажанням письменника його тіло кремували.
Починаючи з перших оповідань, Желязни заявив про себе як про тонкого стиліста, автора поетичної та філософської фантастики, глибоко зануреного у проблеми психології (Ж. грунтовно студіював праці К. Г. Юнга), міфології та лінгвістики. Письменник швидко висунувся (разом із С. Ділені, Т. Дішем і X. Еллісоном) у перші ряди американської “нової хвилі”, ставши рекордсменом зі здобутих найвищих премій у жанрі НФ (зокрема 6 премій Хюго і 3 премії Неб’юла). Ранні оповідання та повісті Ж. увійшли в збірки “Чотири погляди у завтрашній день” (“Four for Tomorrow”, 1967), “Двері його обличчя, лампи його рота” (“The Doors of His Face, the Lamps of His Mouth”, 1971), а пізні – у збірки “Останній захисник Камелота” (“The Last Defender of Camelot”, 1980), “Варіації на тему однорога” (“Unicorn Variations”, 1983), “Крига та полум’я”(“Frost and Fire”, 1989).
Дія однієї із найкращих повістей Желязни поетичної “Троянди для Еклезіаста” (“A Rose for Ecclesiast”, 1964) розгортається на Марсі, де згасаюча місцева цивілізація відроджується до життя завдяки поетові, котрий прибув із Землі для закінчення роботи над перекладом із “марсіанської мови” та закохався у марсіанку. Автор органічно поєднав у повісті фантастичний сюжет із “вічними” темами мистецтва, мови та комунікацій, контакту з іншою культурою, кохання та смерті. У більш приземленій, хоча так само насиченій міфотворчістю манері написані дві “спортивні” повісті – “Двері його обличчя, лампи його рота” (премія Неб’юла – 1966) і “Гора смертного”(1972): у першій ідеться про незвичайну “риболовлю” на цілковито фантастичній океанічній Венері, у другій – про інопланетний альпінізм.
Героя повісті “Додому повернувся кат” (1975; Хюго – 1976, Неб’юла – 1975), переписаного у роман “ім’я моє – легіон” (“My Name is Legion”, 1976), найняли як охоронця програмісти: спроектовані ними кібернетичні двійники людини, у котрих з’явився “франкенштейнівський комплекс”, після повернення на Землю поклялися вбити своїх творців. Комп’ютери також відіграють важливу роль у повістях “24 краєвиди Фудзі, картини Хокусая” (1985; Хюго – 1986) і “Вічна мерзлота” (1986; Хюго – 1987). У “Вічній мерзлоті” органічно поєднані елементи наукової фантастики і фентезі, а дія відбувається на замерзлій планеті, що викликає аналогії з “Лівою рукою пітьми” У. Ле Гуїн.
Свої головні твори Желязни створив у 2-ій пол. 60-х pp. Роман “Цей безсмертний” (“This Immortal”, 1965; Хюго – 1966) має два сюжетні плани: перший (поверховий) – змалювання “культурної місії” інопланетян, котрі намагаються перетворити Землю, яка пережила ядерну війну й остаточно деградує, в центр галактичного туризму – відтінює другий (глибинний): філософську притчу про подвиги Геракла та його воскресіння. Герой повісті “Творець форми” (1965; Неб’юла – 1966), переписаної у роман “Володар снів” (“The Dream Master”, 1965), – психіатр, котрий аналізує сни і з допомогою нової психотерапевтичної техніки проникає у “психічний простір” пацієнтів, сам стає піддослідним. Вершина творчості Ж. цього періоду – складний, пронизаний міфологічними та культурологічними алюзіями роман “Бог світла” (“Lord of Light”, 1967; Хюго – 1968), герої якого, колоністи на далекій планеті, з допомогою досконалої технології “розігрують” перед аборигенами (також нащадками землян) богів із пантеону індуїзму. Головний герой роману усвідомлює, наскільки “важко бути богом”, і повстає проти “своїх”, повторюючи подвиги далекого міфологічного попередника – Прометея.
Особливо популярною серед читачів є серія про “Бурштинову країну” (або Амбер) – пригодницька фантастика з міфологічними та філософськими “обертонами”; дія тут відбувається у паралельному світі, а квазіфеодальний фон дозволив авторові використати всі комерційні переваги серійного “героїчного фентезі”. Серія складається із двох підциклів: об’єднаний головним героєм Корвіном – “Дев’ять принців Амбера” (“Nine Princes of Amber”, 1970), “Зброя Авалону” (1972), “Знак Однорога” (“The Sign of Unicorn”, 1975), “Рука Оберона” (1976), “Двір Хаосу” (“The Courts of Chaos”, 1978). У другому під циклі центральним персонажем стає син Корвіна, Мерлін: “Знамення Долі” (“Trumps of Doom”, 1985), “Кров Амбера” (“Blood of Amber”, 1986), “Знак Хаосу” (“Sign of Chaos”, 1987).
“Чиста” фентезі у творчості Желязни представлена романом “Джек-із-Тіні” (“Jack of Shadows”, 1971), дилогією “Світ чарівника” (“Wizard World”, 1989), а також романом “Мінлива земля” (“The Changing Land”, 1981). Поміж інших книг Желязни виділяються “постатомний” роман “Долина проклять” (“Damnation Alley”, 1969) та роман про паралельні світи – “Дорожні знаки” (“Roadmarks”, 1979).
За В. Гаковим
(1 votes, average: 5.00 out of 5)