Жанрові особливості повістей у романі М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”
1. Особливості композиції роману. 2. Риси різних жанрів. 3. Ціль сполучення жанрів. Композиція роману “Герой нашого часу” М. Ю. Лєрмонтова досить складнаі: події подаються не в хронологічній послідовності, а в міру того, як автор довідається щось нове про життя свого героя. Джерела цих відомостей різні: це й оповідання Максима Максимича, і особисті спостереження автора й, нарешті, записки Печорина. Обстановка, у якій ведеться оповідання, також різне: Максим Максимич розповідає про Печорине свій випадковий супутник, спостереження автора є
Множинність оповідачів і способів оповідання про події життя героя, природно спричинила необхідність використання елементів різних прозаїчних жанрів Кожна з п’яти глав роману являє собою відносно закінчений добуток – повість. Уже в першому розділі “Бела” ми виявимо риси відразу декількох прозаїчних жанрів. Та частина оповідання, що ведеться від імені автора, у значній мірі характеризується рисами шляхового нарису. Пейзажні замальовки, випадний опис вдач народів Кавказу,
Романтичний пейзаж оттеняет реалістичне зображення бідної житла: “…широка сакля, який дах опирався на два закопчені стовпи, була повна народу Посередине тріскотів вогник, розкладений на землі, і дим, що виштовхується назад вітром з отвору в даху, розстелявся навколо такий густий пеленою, що я довго не міг оглядітися; у вогню сиділи дві баби, безліч дітей і один сухорлявий грузин, усе в лахміттях”. Таким чином, у шляховому нарисі присутні й риси роману-опису вдач. Але усередині шляхового нарису втримується оповідання Максима Максимича, що має яскраво виражені риси бивуачного оповідання.
Це оповідання не ведеться плавно й безупинно, тому що Максим Максимич і його співрозмовник подорожують, то й оповідання тимчасово переривається, а потім відновляється: “… тепер ви мені докажете вашу історію про Белу; я впевнений, що цим не скінчилося”. У той же час оповідання Максима Максимича має риси кавказької новели – тут є й опис вдач місцевого населення, і любовна історія, і згадування про війну росіян із чеченцями.
Риси роману – опису вдач – характеризують як повість “Бела”, так і весь роман “Герой нашого часу” у цілому. Мова йде й про вдачі жителів Кавказу, але головним чином, звичайно, про вдачі світського суспільства, представником якого є Печорин. У наступній главі-повести “Максим Максимич” знову виявляються риси декількох жанрів. Оповідання ведеться від імені автора, чиї дорожні враження, відповідно, становлять основу шляхового нарису У характеристиці, що автор дає Печорину, яскраво проступають риси опису вдач: Лєрмонтов не просто описує зовнішність героя і його зустріну з Максимом Максимичем, але знайомить читача із власними висновками щодо деяких особистісних особливостей героя, а також наочно показує його в процесі спілкування з іншою людиною.
У главі “Тамань” оповідання ведеться від імені Печорина. Примітно, що тут, як і в перших двох повістях, шляхові враження грають досить помітну роль. Однак “Тамань” має ознаки й інший жанр – авантюрного роману або романтичної повісті про розбійників.
Волею случаючи герой змушений зупинитися на квартирі, де він раз у раз зіштовхується з дивним поводженням хазяїв Таємнича розмова сліпого й дочки господарки, підслухана Печориним на березі моря, незвичайні витівки й зовнішня привабливість дівчини, що запрошує офіцера на нічну прогулянку в човні – все це створює атмосферу пригоди, змушує напружено стежити за розвитком сюжету. Те, що коханець хазяйської дочки виявляється контрабандистом, також підсилює авантюрний колорит повести; історії з життя розбійників нерідко використовувалися письменниками-романтиками. У главі-повести “Князівна Мері”, у якій оповідання також ведеться від імені самого героя роману, об’єднані риси щоденника, світської повісті, авантюрного роману й опису вдач.
Особистий, исповедальний характер цієї повісті проявляється в численних роздумах героя, що аналізує мотиви власних учинків. Щоденникова форма оповідання дозволяє передати не тільки хронологічну послідовність подій, але й послідовність сменяющих друг друга мис-лея й переживань героя: “Перечитую останню сторінку: смішно! Я думав умерти; це було неможливо: я ще не осушив чаші страждань і тепер почуваю, що мені ще довго жити”. Як і годиться в авантюрному романі, у повісті “Князівна Мері” виникає вигадлива любовна колізія, у якій, втім, не таке вуж більше місце приділяється любові як такий. Грушницкий намагається привернути увагу Мері, але швидко набридає їй і злиться на Печорина, що без праці завоював любов дівчини.
Попутно розвивається лінія давньої прихильності Печорина й Віри. Кульмінаційним моментом повести є дуель між Печориним і Грушницким: авантюра закручена таким чином, що зовні здається, начебто причиною дуелі є Мері, але не вона й не Віра, а прихована ворожість героїв, що нарешті знайшла вихід. Незважаючи на те що Печорин і Грушницкий якийсь час підтримували ілюзію дружби, мотив цієї ворожості прослизає вже при першому згадуванні про Грушницком: у такий спосіб автор акцентує увагу на конфлікті, поки той існував лише у вигляді невизначеної перспективи.
Як і у всіх главах роману, в “Князівні Мері” сильно нравоописательное початок; не тільки характер Печорина, але й характери інших персонажів описані із психологічною переконливістю. Печорин робить і сміливі узагальнення, наприклад, коли міркує про вдачі жінок, приводить зауваження щодо поглядів представників світського суспільства: “Грушницкий, як тінь, треба за князівною скрізь; їхні розмови нескінченні: коли ж він їй знудить?.. Мати не обертає на це уваги, тому що він не наречений. От логіка матерів!” Нарешті, в останній главі-повести “Фаталіст” знову сполучаються риси декількох жанрів: авантюри, нравоописания, бивуачного оповідання й, мабуть, філософської притчі, адже питання про приречення так і залишається відкритим, хоча начебто є всі докази його існування.
Але для чого Лєрмонтов використовував у своєму романі елементи різних прозаїчних жанрів? Імовірно, це пов’язане з неоднозначністю, складністю характеру героя: немов у мозаїчній картині, у його душі з’єднується у вигадливому візерунку темна й світле, розважливість і авантюрність, нудьга й спрага діяльності, егоїзм вищого ступеня й жагуче прагнення бути улюбленим… Використання у романі елементів різних жанрів дозволяє домогтися саме такої мозаїчної картини, що відбиває особливості душі героя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)