Жанрова своєрідність роману Майстер і Маргарита Булгакова М. А

Прийми собранье строкатих глав, Напівсмішних, напівсумних. Простонародний, ідеальних, Недбалий плід моїх забав, Бессониц, легких натхнень, Незрілих і зів’ялого років, Розуму холодних спостережень И серця сумних замет. О. С. Пушкін У повісті “Собаче серце” Булгаков описав як головного героя видатного вченого (професори Преображенський) і його наукову діяльність, а від конкретних наукових проблем євгеніки (науки про поліпшення людської породи) перейшов до філософських проблем революційного й еволюційного розвитку людського знання,

людського суспільства й природи взагалі. В “Майстру й Маргариті” ця схема повторюється, однак головним героєм стає письменник, що написав тільки один роман, та й той не закінчився Попри все те його можна назвати видатної тому, що він присвятив свій роман основним моральним питанням людства, а не піддався тиску влади, що призивала (а за допомогою літературних об’єднань змушувала) діячів культури оспівувати успіхи пролетарської держави. Від питань, що хвилюють творчих людей (воля творчості, гласність, проблема вибору), Булгаков у романі перейшов до філософських проблем добра й зла, совісті й долі, до питання про сенс життя й смерті, тому соціально-філософський зміст в “Майстру й Маргариті”, у порівнянні з повістю “Собаче серце”, відрізняється більшою глибиною й значущістю завдяки безлічі епізодів і героїв. По жанрі “Майстер і Маргарита” – роман.

Жанрова своєрідність його може бути розкрите в такий спосіб: сатиричний, соціально-філософський, фантастичний роман у романі. Роман є соціальним, тому що в ньому описується життя в СРСР в останні роки непу, тобто наприкінці 20-х років XX століття. Більш точно датувати час дії в добутку неможливо: автор спеціально (або не спеціально) з’єднує на сторінках добутку різночасні факти: ще не зруйнований храм Христа Рятівника (1931), але вже уведені паспорти (1932), а москвичі їздять у тролейбусах (1934). Місце дії роману – обивательська Москва, не міністерська, не академічна, не партійно-урядова, а саме комунально-побутова. У столиці протягом трьох днів Воланд зі своєю свитою вивчає вдачі звичайних (середніх) радянських людей, які, за задумом комуністичних ідеологів, повинні являти собою новий тип громадян, вільних від соціальних хвороб і недоліків, властивим людям класового суспільства.

Життя московських обивателів описується сатирично. Нечиста сила карає хапуг, кар’єристів, комбінаторів, які “пишно розцвіли” на “здоровому грунті радянського суспільства”. Чудово представлена сцена-візит Коровьева й Бегемота на Смоленський ринок у магазин Торгсин – це заклад Булгаков уважає яскравою прикметою часу.

Дрібні біси мимохідь викривають шахрая, що видає себе за іноземця, і свідомо розоряють весь магазин, куди простому радянському громадянинові (через відсутність валюти й золотих речей) ходу немає (2, 28). Воланд карає хитрого ділка, що проводить спритні махінації з житлоплощею, злодія-буфетника з театру Вар’єте Андрія Фоковича Сокова (1, 18), хабарника-голови домкома Никанора Івановича Босого (1, 9) і інших. Дуже дотепно зображує Булгаков виступ Воланда в театрі (1, 12), коли всім бажаючим дамам безкоштовно пропонуються нові гарні вбрання замість їх власного скромного одягу Спочатку глядачі не вірять у подібне чудо, але дуже швидко жадібність і можливість одержати неждані подарунки перемагають недовіру. Юрба спрямовується на сцену, де кожний одержує вбрання по своєму смаку. Подання закінчується смішно й повчально: після спектаклю дами, польстившиеся на подарунки нечистої сили, виявляються голими, а Воланд підбиває підсумок усього подання: “…

Люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було… загалом, нагадують колишніх, квартирний питання тільки зіпсувало їх… ” (1, 12).

Іншими словами, нова радянська людина, про яке так багато говорять влади, поки не виховав у країні Рад. Паралельно із сатиричним зображенням шахраїв різних мастей автор дає опис духовного життя радянського суспільства. Зрозуміло, що Булгакова цікавило насамперед літературне життя Москви кінця 20-х років XX століття.

Яскравими представниками нової творчої інтелігенції у романі є напівписьменний, але дуже самовпевнений Іван Бездомний, котрий уважає себе поетом, і літературний чиновник Михайло Олександрович Берліоз, що виховує й надихає молодих членів Массолита (у різних редакціях роману літературне об’єднання, що розташувалося в будинку грибоедовской тітки, позначається те Массолит, те МАССОЛИТ). Сатиричне зображення діячів пролетарської культури засноване на тім, що їхня висока зарозумілість і претензії не відповідають їх “творчим” досягненням. Чиновники з “Комісії видовищ і звеселянь полегшеного типу” показаний простогротескно (1, 17): костюм спокійно заміняє начальника Комісії Прохора Петровича й підписує офіційні документи, а дрібні клерки в робочий час розспівують народні пісні (цим же “серйозним” заняттям по вечорах були зайняті домкомовские активісти в повісті “Собаче серце”).

Поруч із такими “творчими” працівниками автор поміщає трагічного героя – теперішнього письменника. Як полушутя-полусерьезно говорив Булгаков, коротко московського глави можна переказати так: історія про письменника, що попадає в божевільний будинок за те, що написав у своєму романі правду й сподівався, що її опублікують. Доля Майстра (Булгаков у романі називає свого героя “майстер”, але в критичній літературі прийняте інше позначення цього героя – Майстер, що використаний у даному розборі) доводить, що в літературному житті Радянського Союзу панує диктат бездар і функціонерів типу Берліоза, які дозволяють собі грубо втручатися у творчість теперішнього письменника.

Він же не може з ними боротися, тому що ніякої волі творчості в СРСР ні, хоча про неї говорять із найвищих трибун самі пролетарські письменники й вожді. Проти незалежних, самостійних письменників держава використовує весь свій репресивний апарат, що й показано на прикладі Майстра. Філософський зміст роману переплітається із соціальним, сцени з античної епохи чергуються з описом радянської дійсності Філософський моральний зміст добутку виявляється із взаємин Понтія Пілата, прокуратора Іудеї, всесильного намісника Рима, і Иешуа Га-Ноцри, злиденного проповідника. Можна затверджувати, що в зіткненні цих героїв Булгаков бачить прояв вічного протиборства ідей добра й зла.

У таке ж принципове протиборство з державною системою вступає Майстер, що живе в Москві наприкінці 20-х років XX століття. У філософському змісті роману автор пропонує своє рішення “вічних” моральних питань: що є життя, що головне в житті, чи може людина, одному конфронтуючому цілому суспільству, бути правим і т. д.? Окремо у романі коштує проблема вибору, пов’язана із учинками прокуратора й Иешуа, які сповідають протилежні життєві принципи. Прокуратор з особистої розмови з Иешуа розуміє, що обвинувачуваний зовсім не злочинець Однак до Понтія Пілатові приходить іудейський первосвященик Кайфу й переконує римського намісника, що Иешуа – страшний бунтівник-підбурювач, що проповідує єресь і штовхає народ до смути.

Кайфу вимагає страти Иешуа. Отже, перед Понтієм Пілатом коштує дилема: стратити безневинного й заспокоїти юрбу або пощадити цього безневинного, але приготуватися до народного бунту, що можуть спровокувати самі иудейскиесвященники. Іншими словами, Пілат коштує перед вибором: надійти по совісті або проти совісті, керуючись сиюминутними інтересами. Перед Иешуа така дилема не коштує.

Він міг би вибирати: говорити правду й цим допомагати людям або відректися від правди й урятуватися від розп’яття, але він уже зробив свій вибір. Прокуратор запитує в нього, що найстрашніше на світі, і одержує відповідь – боягузтво Сам Иешуа демонструє своїм поводженням, що нічого не боїться. Сцена допиту в Понтія Пілата свідчить, що Булгаков, як і його герой – бродячий філософ, уважає правду головною цінністю в житті.

Бог (вища справедливість) на стороні фізично слабкої людини, якщо він коштує за правду, тому побитий, жебрак, самотній філософ здобуває моральну перемогу над прокуратором і змушує його болісно переживати легкодухий учинок, доконаний Пілатом саме з боягузтва. Зазначена проблема хвилювала самого Булгакова і як письменника, і як людини. Живучи в державі, що він уважав несправедливим, він повинен був вирішити для себе: служити такій державі або протистояти йому, за друге можна було б поплатитися, як це трапилося з Иешуа й Майстром.

Все-таки Булгаков, подібно своїм героям, вибрав протистояння, а сама творчість письменника сталася сміливим учинком, навіть подвигом чесної людини Елементи фантастики дозволяють Булгакову повніше розкрити ідейний задум добутку. Деякі літературознавці бачать в “Майстру й Маргариті” риси, що зближають роман з мениппеей – літературним жанром, у якому сміх і авантюрний сюжет створюють ситуацію випробування високих філософських ідей. Відмінною рисою мениппеи є фантастика (бал у сатани, останній притулок Майстра й Маргарити), вона перевертає звичну систему цінностей, породжує особливий, вільний від усяких умовностей тип поводження героїв (Іван Бездомний у божевільному будинку, Маргарита в ролі відьми). Демонічний початок в образах Воланда і його звиті виконує у романі складну функцію: ці персонажі здатні творити не тільки зло, ноидобро.