Жанрова й ідейна своєрідність роману Н. Г. Чернишевського “Що робити?”
Уважається, що Твір Чернишевського “Що робити?” належить до типу утопічних романів. Однак це занадто умовна характеристика, посколь-ку авантюрна зав’язка сюжету надає йому риси детек-тивной повести, докладний життєпис Віри Впавши-Ловны вносить елементи побутової драми, а через рыхло-сти сюжет, що раз у раз переривається простран-ными міркуваннями автора, роман важко втиснути в рамки якої-небудь звичної схеми. Місцями автор намагається захопити читача скрупульозним – і безумно нудним – підрахунком прибутку, що одержували изоб-раженные
И сам же зловтішним тоном відповідає: ні, найдобріша публіка, нічого-те ти не засвоїла! Якщо підійти до питання про жанровий своеоб-разии цього твору з гумором – точніше, з “чорним гумором”, – то визначити його можна приблизно так: це лірико-побутова фантазія з елементами трагифарса на тему найкращого благоустрою особистої й обществен-ний
У цьому ознака незрілості Чернишевського як писате-ля: справжній творець завжди творить понад себе, порож-дения його творчої фантазії мають вільну Волю, над якою не владний навіть він, їхній творець, і не автор нав’язує своїм героям думки й учинки, а скоріше вони самі підказують йому той або інший свій учинок, думка, поворот сюжету. Але для цього необ-ходимо, щоб їхні характери були конкретними, обла-дали закінченістю й переконливістю, а в романі Чернишевського замість живих людей перед нами голі абстракції, яким наспіх додали людське обличчя. Найбільш удалий у романі – і в цьому немає нічого дивного – образ злий, жадібної й неосвіченої Ма-Рьи Олексіївни, матері Верочки. З її цільним харак-тером нічого не може поробити ні сам автор, ні його герої. Це наводить на думку про те, що навіть у Чорні-Шевского не було особливих труднощів у зображенні цієї фігури, адже жінки, подібні Марье Алексе-Евне, зустрічаються в житті суцільно й поруч.
Зовсім інша справа – “новий тип” людини. Автор попереджає нас, що такі люди є, хоча їх ще мало. Але Чернишевському явно хочеться, щоб їх було більше, от він і пересолює, наділяючи їх сверхчело-веческой витримкою й ангельською добротою… Важко судити об’єктивно про ідейну своєрідність книги, огидно написаної. Однак жоден русявий-ский письменник не може похвастатися таким успіхом, який випав тоді на частку автора “Що робити?
“. Сік-Рет її успіху – у її моральному впливі на обще-ство. Ідейна своєрідність роману зводиться до пропове-ди нової моралі. Критики, що належали до право-му консервативному табору, оголосили роман безвдача-ственным, однак чудовий російський богослов A. M. Бухарев (у чернецтві архімандрит Феодор) визнав, що книга за духом – глибоко християнська. Действитель-Але, автор приділяє велику увагу аскетичним принципам: Рахметов спить на цвяхах, щоб пригото-вити себе до перенесення катування, він відмовляє собі у всіх людських радостях і присвячує життя служе-нию Істині
Особливо багато нападок викликала проповідь воль-ний любові, заперечення ревнощів, заснованої на дурному почутті власності. Однак полова розбещеність процвітала саме серед представників правий кін-сервативного табору – серед гвардійських офіцерів, дозвільних поміщиків, важливих чиновників, а зовсім не в колах аскетично настроєної революційної ин-теллигенции. Проповідь волі любові в романі Чер-Нышевского означає проповідь щирості почуття й цінності любові як єдиного виправдання отно-шений між чоловіком і жінкою
Припинення любові з однієї зі сторін є припинення змісту від-носінь. Тема волі любові не мала в Чернышевс-Кого нічого загального з темою виправдання безладних полових зв’язків. Чернишевський повстає проти всяко-го соціального насильства над людськими почуттями, їм рухає любов до волі, повага до щирості почуття
И все-таки звичайний читач – просто читач, а не революціонер і не войовничий мораліст – навряд чи задовольниться подібними поясненнями й не зрозуміє, чому йому варто вишукувати достоїнства в погано написаній книзі. Усім відома летуча фраза Е. Евту-Шенко: “Поет у Росії – більше, ніж поет!” Але, бути може, було б краще, якби кожний у Росії зані-мался своєю справою?
Поети й письменники створювали б Алл С о ч. Р У сти-хи й романи, а суспільні діячі займалися б суспільною діяльністю!..