Згубний вплив процесу денаціоналізації на людську особистість (на матеріалі роману П. Мирного та І. Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)
Письменницький талант Панаса Мирного (Панаса Яковича Рудченка) гідно поцінований у мистецькому світі Художня проза цього видатного майстра, за словами Олеся Гончара, нагадує нам “повінь народного життя з усім розмаїттям людських характерів”. Правда про це народне життя йде до нас зі сторінок гостропроблемного соціально-психологічного роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, написаного Панасом Мирним у співавторстві з І. Біликом. рідним братом письменника.
Тяжіючи до глибокого психологічного аналізу людських характерів
Тривалий час радянська критика, аналізуючи роман, акцентувала наш увагу на тому що напівголодне існування,
Панас Мирний упродовж усього роману наголошує на тому, що українців різними способами обертали на покірних, безмовних волів Поряд із цим ішов інтенсивний процес русифікації. Втрачалися моральні орієнтири разом зі зреченням рідної мови, звичаїв, прізвищ, традицій…
Нещодавно я познайомилася з цікавою літературознавчою статтею “Українці в ярмі”, що вміщена в. книзі “Класики без фальсифікацій” Авторка цієї статті І. Приходько відкрила мені зовсім нові підходи до розуміння протиріч та моральних шукань, змальованих у романі. Дійсно, “соціальне у поневоленій нації тісно поєднано з національним”
У другій частині твору, написаній І. Біликом, здійснено екскурс у минуле українського села, досліджено його майже 150-літню історію. Саме тут проаналізовано “витоки отих деформацій психіки й моралі, котрі давали потім такі потворства, як пияцтво, розбій, убивства…”. Зневажливе ставлення імперської Росії до України й українців, її колоніальна політика, спрямована на вироблення в свідомості нашого народу такого згубного поняття, як “вторинна раса”, зробили свою чорну справу в сфері духовності й моралі. Пристосуванці до таких умов ставали “перевертнями”: калічили мову, міняли прізвища, нехтували прадавніми національними традиціями, ставали отими “хохліками”, з яких можна було кепкувати, знущатися, користуючись при цьому плодами їхньої невтомної тяжкої праці.
Цілком природно, що сильні, вольові натури, такі, як Чіпка, шукаючи справедливості в житті, протестували проти кривди по-різному. Жорстока мораль суспільства, з якого вирвано було коріння національного, спотворила психіку Чіпки, призвела до деградації його особистості. І це одна з суттєвих причин того, що Чіпка став “пропащою силою”.