“Занепад духовностi” за оповіданням М. Коцюбинського “Подарунок на іменини”
Твір М. Коцюбинського з парадоксальною і в той же час витонченою назвою вразив мене загостреним і незвичним сюжетом, який залишив в моїй душі глибокий слід.
В оповіданні йде мова про родину околодочного надзирателя Карпа Петровича Зайчика – його дружину Сусану та єдиного сина Дорю. Батьки цього хлопця були, м’яко кажучи, не дуже тонкими натурами. Батько увесь час “скрипів чобітьми” і навіть вдома не міг забути гармидеру свого поліцейського відділу і базарних лайок. Ці враження постійно “клекотали у ньому, сердито ворушили
А свою жінку Сусану Петро Карпович зайшов у справжнісінькому борделі, і був навіть повінчаний з нею. Та хіба ж не з таких жінок виходять вірні та віддані родині жінки? Та й і з службовим ростом йому поталанило: “І далі, сьорбаючи страву, почав згадувати, що не будь того нічного випадку Сусани з поліцмейстером, то кис би й досі в писарчуках…”.
Єдина відрада у цій сім’ї – це їх син Доря, цікавий до життя і жвавий хлопчик, який був дуже приємним і мав “дзвінкий хлоп’ячий голос”. Хлопець був далекий від батьківських
За розмовами під час вечері в родині спливає ще одна тема – іменини Дорі. Достатньо природно, що батькам треба подумати про подарунок. Мати приготувала для свого сина іграшковий бляшаний пароплав, який здатен самостійно ходити по спеціальним місткам. Але для батька-солдафона це дурниці і дитячі забавки. Він презирливо коментує цій подарунок. “Ет, чорт зна що…” – каже Петро Карпович. Люблячий батько приготував Дорі зовсім інший, “дорослий” подарунок – вранці вони з сином поїдуть дивитися, як вішають злочинця. “Ви-хо-ву-вать треба!..” – резюмує своє рішення Карпо Петрович.
Ранок на день народження для Дорі розпочався досить приємно. Хлопчик, “теплий, золотистий, довгий на худих стегнах” швидко підвівся з ліжка і одразу ж замилувався отриманим у подарунок від матері пароплавом. А тут ще й батько з якоюсь таємничою поїздкою після занять. Доря щасливий. Йдучи сонним містом, він мріє при всі дива світу, що постануть перед ним, всі дива, які будуть належать саме йому. Хлопчик навіть і не уявляє, що він скоро переживе!
Прибувши на місце, Доря, мабуть, розчарувався, бо вирішив, що вони з батьком прийшли на звичайний святковий молебень. Навіть після роз’яснення візника Семена, про те, що зараз будуть вішати злочинницю, він цьому не повірив. “Як, зовсім повісять?”. Та ось і справді на майдан привели бліду жінку і над натовпом здійнявся хрест попа. І тут хлопчик, дуже вражений тим, що на його очах помре людина, кинувся з валу вниз, в долину, з криком “Не треба!.. Не дам!.. Не хочу!..”. Хлопчик плакав і кричав до тих пір, поки не побачив недвижне тіло, яке крутилося на мотузці від вітру. Доря від злості обізвав батька, а той не стримався і вдарив його кулаком прямо у лице.
Після цього випадку хлопчик зненавидів свого батька. Я вважаю, що це природно, адже до того він ріс гарним сином і не звертав уваги на недоліки своїх батьків. А ось як складеться його доля після шоку від побаченою казні та від усього, що відбувалося на валу, ще невідомо.
В цьому оповіданні ми бачимо не тільки зламане дитинство Дорі, дивні стосунки околодочного та повії, а й не менш дивне ставлення людей до чужого горя, відсутність співчуття та повний занепад духовності в тогочасному суспільстві. Адже не тільки Карпо Петрович привів свого сина на місце казні. Крім нього, там було багато інших, на перший погляд звичайних людей, які не тільки не співчували покараній жінці, а й раділи такому рідкому видовищу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)