Загальна характеристика творчості Лесі Українки

В історію української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв’язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви.
У її перших т, ворах помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи

Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім – Українець) на вибір її мотивів.
Поезія Лесі Українки характеризується тим, що у ліричний ряд вона вносить елемент оповіді, і такий виклад матеріалу дає перевагу авторові у вираженні задуму: появляється багатопланованість, різне бачення об’єкта зображення підсилює головну ідею. Цим досягається не властива ліричному роду письма епічність, широта, об’ємність. Вірші циклу в сукупності відтворюють ніби рухливу панораму, значно ширшу сюжетну картину, аніж це може осягнути один тільки ліричний твір.
У творчості кожного письменника важливо визначити два головні аспекти: зміст і характер написаного та місце і роль його в історії літератури. Для аналізу творчості Лесі Українки це особливо суттєво, бо за ідейно-художнім змістом та значенням для історії її поезія займає особливе місце.
Світ поезії Лесі Українки різноманітно-багатий, яскраво індивідуальний, емоційно-піднесений. її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії.
Розглядаючи жанри громадсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов’язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Тема революційної боротьби, любов до рідного краю, роздуми про майбутнє народу, завдання і обов’язки митця визначили головний пафос творчості письменниці, а разом із тим і світ художніх образів. Саме тому двосічні мечі і блискавиці, вогнисті пісні і дзвін кайданів, громи весняної бурі і борці-прометеїсти з’являються у творчості Лесі Українки як естетична необхідність. Поза сумнівом, що багата, дивовижна особистість Лесі Українки віддзеркалюється у світі поезії.
Поезія Лесі Українки збагатила новими якостями національну літературу: загострену увагу до ідеологічних проблем, інтелектуалізм, посилення психологічного змісту.
Творчість великої поетеси багата й різноманітна, але провідним мотивом лірики геніальної поетеси слід вважати патріотизм. У дебютній збірці поезій “На крилах пісень”, виданій у Львові, авторка пише:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Своє слово і талант віддала поетеса на служіння рідному краю. Думка про нього ні на хвилину не покидала Лесю Українку:
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю!
Ніжна, але сильна духом, спонена прометеївським вогнем лю-бові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу; звертається до музи, щоб та порадила, “як жити нещасливим”; шукає шляхів, провідної зірки, яка б вивела її народ до волі:
Як помогти в безмірнім людськім горі? Як світ новий з старого збудувати?
Леся Українка глибоко вірила в національне визволення рідного краю, в повалення самодержавного ладу. У віршах “Мій шлях”, “Коли втомлюся я життям щоденним…” письменниця мріє про “братерство, рівність, волю гожу”, картини нового, вільного життя змальовує за допомогою абстрактних понять-образів – “золотих зірок”, “іскри любові братньої”, “влади світлої”.
Особливу увагу слід звернути на весняні пейзажі у творах поетеси. Вони символізують духовні сили людини, її мрії, надії, оновлення, щастя. Також весна асоціюється з початком Лесиного літературного шляху:
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала…
Велика поетеса Леся Українка все життя і всю свою творчість присвятила рідному краю. Де б вона не була, ніде не могла забути біль уярмленої України. Вона мріяла про щасливу долю Батьківщини. Як кредо молодої поетеси прозвучав вірш “Contra spem spero” (1890):
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Цю поезію характеризує античне розуміння доблесті жінки-воїна.
І ці рядки пише фізично квола і хвороблива жінка, яку хвороба гнала по світах! Та серце її жило на батьківщині: “І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю…” З переживань і болю народжується мужня, заклична громадянська поезія, що будила людей до боротьби і праці в ім’я народу.
Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії до індивідуального вибору,, що означає відкриття істини і служіння їй. Зрада ідеалам ототожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Такі ж основні мотиви поезій “До товаришів”, “Товаришці на спомин”, “Грішниця”, “Slavus – Sclavus”, “Fiat nox”, “Епілог” і багато інших.
Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури (“Самсон”, “Роберт Брюс, король шотландський”, “Віла-посестра”, “Однослово” й ін.) та розкритті ролі поета в боротьбі (“Давня казка”, “Саул”, “Орфеєве чудо”).
У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма ” Блакитна троянда” (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства.
Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр – драматичну поему.
Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській імперії (“На руїнах”, “Вавилонський полон”, “В дому роботи – в країні неволі”). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії “І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя”, де можна знайти такі рядки: “Чи довго ще, о Господи; Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?”. Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі. Персонажі творів – це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.
Угодництво й пасивність громади картає поетеса в драматичній поемі “У катакомбах” (1905).
Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій “Сім струн” у вірші “Fа” (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення.
До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми “Камінний господар” і “Лісова пісня”. “Лісова пісня” (1911) – вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб’язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка – не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій.
Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи” ) змістом і мовою пов’ язані з народними піснями. У жанрі казки написані “Три перлини”, “Чотири казки зеленого шуму”, “Лелія”, “Біда навчить”, “Метелик”. Гострим драматизмом відзначаються повісті “Жаль” і “Приязнь”. Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки ” Екбаль Ганем “, у якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.