Антон Павлович Чехов ввійшов до літератури в пору її блискучого розквіту. У своїй ранній творчості він широко використовує форми оповідання-сценки, оповідання-анекдоту. У маленьких оповіданнях Чехов навчився передавати все життя людини. До золотого фонду літератури ввійшли такі твори Чехова, як “Хамелеон”, “Товстий і тонкий”, “Смерть чиновника”, “Унтер Пришибеєв”, “Хірургія” і багато інших. У них він викриває добровільне холопство, рабське приниження, дурість, тупість, обмеженість, бездарність, неуцтво. Чехову
ненависні вульгарність, деспотизм, обивательщина, неправда, байдужість, паразитизм, добровільне рабство людей. Саме ці вади висміює письменник. Антон Павлович переконаний, що кожна людина несе відповідальність за свою долю і ніякі життєві обставини не повинні впливати на її вибір. Письменник був упевнений, що людина стане кращою, коли їй покажуть, яка вона. Світ чеховських героїв сьогодні вчить нас думати, відчувати, дивитися на себе з боку, жити з людьми і для людей, робити добро, бути корисним, уміти захистити себе, бачити в кожній людині гарне, радіти і сміятися так, як це робив сам Чехов. От вони, герої Чехова.
Та чи можна назвати їх героями? Чиновник на прізвище Черв’яков – людина, що звикла плазувати перед вищими чиновниками, готова виконати будь-які примхи хазяїна. У театрі він ненавмисно чхнув на лисину генерала Бризжалова, що сидів попереду, і ледве не помер від страху. Поліцейський наглядач Очумєлов з оповідання “Хамелеон”, як флюгер, змінює свої рішення в залежності від того, хто є хазяїном собачки, що вкусила за палець Хрюкіна. Чехов висміює в цих героях догідництво, підлабузництво, лакейство, страх перед сильними світу цього. Герой “Листи до ученого сусіда” Василь Семи-Булатів із села Млинці-З’їде-ні – зразок вульгарності і печерного неуцтва. Людина не може походити від “невежественной обезьяны”, вважає він, інакше “у него был бы хвост и дикий голос”; на сонце не може бути “пятнушек”, тому що на сонце “нельзя смотреть простыми человеческими глазами”. Унтер Пришибеєв – породження системи загального утиску і наруги, де все залежить від того, де ти знаходишся: унизу – тебе пригноблюють і над тобою глумляться; угорі – ти над усіма, хто нижче. Отут тільки раби і кати, і кожний може перетворитися з раба в ката. Герої Чехова живі, вони прийшли до нас зі століття дев’ятнадцятого в століття двадцять перше. Так, у них інші посади, по-іншому влаштований їхній побут, але з того, як вони розмовляють, поводяться, як трудяться, спілкуються, ми впізнаємо їх, вони поруч з нами. З чого б сьогодні сміявся Чехов? З того, що в залі глядачі під час спектаклю або концерту перемовляються по мобільному телефону; над засиллям іноземної реклами на вулицях наших міст; над лексикою і словниковим запасом “нових українців”. Антон Павлович сміявся б із хамелеонів й унтерпришибеєвих, які прагнуть зайняти або вже зайняли керівні посади. Він побачив би ще багато такого, що стало б темою його гумористичних розповідей. Як свого часу Чехов, так і ми сьогодні мріємо про те, що світ буде вільний від усяких пороків і житимуть люди, у яких буде все прекрасно: і обличчя, і одяг, і душа, і думки.
