“Євгеній Онєгін” лиро епічний добуток
Дія роману починається навесні 1820 року в Петербурзі. Ми знайомимося з автором і Євгенієм Онєгіним – головним героєм роману, за допомогою якого показана життя світського Петербурга. Таким чином, 1 глава – це розгорнута експозиція. Роман починається внутрішнім монологом героя, з якого ми можемо скласти собі подання про “молодого джигуна”, “спадкоємці всіх своїх рідних”, типовому парубку того часу, представнику дворянської інтелігенції. Онєгін, довідавшись, що дядько при смерті, залишає Петербург і їде до нього в Село, але дядька
Євгеній Онєгін відкриває собою цілу “галерею зайвих людей” у російській літературі.
Спробуємо пояснити ті причини, по яких Онєгін виявився поза навколишнім його життям. Він одержав типове для свого часу утворення, його виховували французи:
Спершу Madame за ним ходила.
Потім Monsieur її перемінив…
Отримане Онєгіним домашнє утворення було дуже поверхневим. Він учився “потроху чому-небудь і як-небудь”. У результаті
Він по-французькому зовсім
Міг висловлюватися й писав;
Легко мазурку танцював
И кпаняпся невимушено…
Цього виявилося
Євгеній Онєгін живе у світському суспільстві, треба його законам, але в той же час він далекий йому. Причина цьому полягає не в суспільстві, а в ньому самому. Онєгін живе без мети в житті, йому ні до чого прагнути, він нудиться в бездіяльності. Устав від яскравого суєтного життя світла, “Онєгін будинку замкнувся”, він намагається прилучитися до якої-небудь діяльності:
Хотів писати – але праця завзятий
Йому був тошен; нічого
Не вийшло з пера його…
Онєгін починає читати, але незабаром полку із книгами він “засмикнув жалобною тафтою”. Онєгін не знаходить собі місця в житті. Він залишає Петербург і їде в село в надії знайти себе, але й отут лише два дні йому здавалися нові відокремлені прпя”. І незабаром він “побачив ясно, що й у селі нудьга та ж”. І тут він виявляється “зайвою людиною”. Онєгін далекий і провінційне суспільство, насамперед, по своєму соціальному стані й вихованню.
Тут Євгенію доводиться пройти два серьезнейших випробування: дружбою й любов’ю, але він не витримує їх. Онєгін убиває на дуелі свого друга Ленского, а в його відносинах з Тетяною проявляється така риса його характеру, як егоїзм. Онєгін міг би не допустити смерті друга, у його волі було запобігти дуелі, але він цього не зробив, злякавшись “суспільної думки”. Як точно помітив В. Г. Бєлінський, Онєгін – це “страждаючий егоїст”, “егоїст поневоле”. Це значить, що Євгеній був людиною з гарними задатками, але його зіпсували світське виховання й – суспільне середовище, до якого він належав.
У відносинах з Тетяною також виявилася ця негативна риса його характеру. Прочитавши лист юної дівчини, у якому вона зізнається йому в любові, Онєгін відповідає холодністю й читає їй одповідь. Цьому може бути два пояснення: з одного боку, Онєгін не хотів втратити свою волю, женившись на Тетяні, ас іншої – він бачив у ній провінційну дівицю, нерівну йому по соціальному стані.
Образ Євгенія Онєгіна дуже суперечливий. Негативні риси його характеру – індивідуалізм, егоїзм, холодність, практична бездіяльність – сполучаються в ньому з позитивними, такими, як “душі пряма шляхетність”. У ньому ми бачимо й ознаки прогресивності й освіченості. Образ Євгенія Онєгіна типовий для описуваної в романі епохи, але в той же час він виділяється із середовища, до якої належить. Насамперед його відрізняє “різкий, охолоджений розум”, схильність до “уїдливої суперечки” і “жарту з жовчю навпіл”. Він далекий від світського й провінційного дворянства, що він перевершує своїм розумом, але його не можна віднести й до прогресивної молоді, тому що в нього немає ідеалу в житті, до якого можна було б прагнути.
Таким чином, Євгеній Онєгін стає “зайвою людиною”. Належачи до світла, воно нехтує його. Онєгін не знаходить свого щирого призначення й місця в житті, він тяготиться своєю самітністю. Говорячи словами Герцена, “Онєгін… зайва людина в тім середовищі, де він перебуває, не маючи потрібну силу характеру, щоб вирватися з її”.
У другому розділі герой – сільський житель. У ту ж пору у своє село “поміщик новий прискакав” – Володимир Ленский. Молоді люди подружилися. Так у другому розділі відбувається зав’язка другої сюжетної лінії, лінії дружби, що розвивається за принципом розбіжності характерів, світовідчувань:
Вони зійшлися. Хвиля й камінь,
Вірші й проза, лід і пломінь
Не настільки різні меж собою.
Онєгін і Ленский багато часу проводять разом, але вечорами Володимир їде до Ларіним, куди й запрошує друга, де Онєгін знайомиться з Тетяною. Вона відразу розуміє: він той, хто їй снився. Тетяна закохується в Онєгіна й пише йому лист, де зізнається у своєму почутті. Відбувається зав’язка першої сюжетної лінії – любовної.
Лист Тетяни торкнуло Онєгіна, але при зустрічі він говорить, що “не створено для блаженства” сімейного щастя, не хоче робити її нещасної, а також радить: “Учитеся панувати собою; не всякий вас, як я, зрозуміє”. Так починається IV глава, у якій відбувається розвиток дії, де автор описує взаємини Ленского й Ольги, а також творчість молодого поета.
Закохані намагаються якнайбільше часу проводити разом: сидять у саду, “гуляють ранкової часом”. Владимир читає Ользі повчальний роман, пише вірші в альбом, “його перо любов’ю дихає”.
Проходить час і наступає пора водохресних вечорів, коли “служниці із усього двору про панянок своїх ворожили”. Тетяна ж “вірила преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця”. Тої вночі Тетяна збиралася ворожити, але їй стало страшно, і вона лягає спати, “і сниться дивовижний сон Тетяні”: вона йде по сніговій галявині, доходить до струмка, їй страшно перейти, раптом із замету з’являється ведмідь, що допомагає Тетяні перейти через струмок і треба за нею, потім несе її в “курінь убогої”.
Опам’ятавшись, Ларіна бачить у щілину “чудовиськ різних за столом”. На чолі сидить Онєгін, кладе Тетяну на хибку лаву, раптом входять Ольга з Ленским. Друзі сперечаються, “вистачає довгий ніж” Євгеній, “умить повалений Ленский”. Тетяна прокидається. Так вона в сні побачила не тільки пародію на гостей, які будуть присутні в неї на іменинах, але й побачила пророкування швидкої загибелі Ленского від руки Онєгіна. Тетяну продовжує тривожити дивне сновидіння, але будинок повний гостей, що з’їхалися на її іменини. Прибув і Онєгін, піддавшись угодам Ленского, але “діви млосної замітячи трепетний порив”, вирішив він другові помститися – весь вечір доглядав за Ольгою. Ленский поскакав додому й відправив Зарецкого до Онєгіна з викликом на дуель. Євгеній приймає виклик. Дуель – кульмінація другої сюжетної лінії. Онєгін убиває Ленского. Його смерть – розв’язка лінії дружби.
Важко переживаючи смерть друга, Онєгін відправляється в подорож, описана в IX главі, не включеної в роман на настійну вимогу цензорів.
Проходить якийсь час, і Ольга виходить заміж за проїзного улана і їде з рідного села. Тетяна ж, залишившись одна, бродить по околицях і, зрештою, попадає в будинок Онєгіна. Вона оглядає його житло, читає книги з його позначками й поступово розуміє сутність свого коханого. Він відкривається їй у щирому світлі. Адже він відігравав роль розчарованого героя. У цей час у будинку Ларіних зібралися сусіди й вирішують, що робити з Тетяною. Все дружно доходять висновку, що треба їй у Москву. Довідавшись про свій швидкий від’їзд, героїня прощається з рідними місцями. До XXX строфи VII глави Пушкін описує село і її пейзажі. Отже, Ларіни їдуть у Москву. Тетяні все непривычно, її душу рветься в село, але неї видають заміж, і вона покоряється своїй долі. Кінець VII глави присвячений Москві й опису життя московського суспільства
(1 votes, average: 5.00 out of 5)