Роман Тургенєва “Батьки і діти” створювався в 60-х роках XІX століття. Цей час і зображений у романі. Як це відбувалося і у суспільному житті тієї епохи, у романі розвивається конфлікт між різночинською і ліберальною дворянською ідеологією. Різночинці-демократи – це молодь того часу, що повинна була прийти не зміну старшому поколінню дворян. Вони несли в собі зачатки революційної ідеології. Недарма Тургенєв так сказав про свого героя: “…і якщо він називається нігілістом, то треба читати: революціонером”. Базаров – типовий представник
молоді, що відстоює позицію різночинців-демократів. Всі ті проблеми, навколо яких виникали розбіжності між лібералами і демократами, – відношення до реформи, питання науки, мистецтва, філософії, історії – з’явилися предметом гарячих суперечок у романі. Тургенєв прагнув показати не тільки боротьбу основних напрямків суспільної думки 60-х років, але й характерні риси її вираження. Образ Базарова найбільше повно розкривається через взаємини цієї людини з іншими героями роману. Дія роману відбувається в родовому маєтку Кірсанових. Саме сюди привозить погостювати Базарова його учень Аркадій
Кірсанов. Батько й дядько Кірсанова – аристократи, які відстоюють ліберальні погляди. Вже з перших рядків ми бачимо, що конфлікт неминучий. Особливо запеклі суперечки виникають між Базаровим і Павлом Петровичем Кірсановим. У цих суперечках зіштовхуються дві різні позиції, дві точки зору: Базарова і Кірсанова. Базаров вважає себе нігілістом, його головна ідея: “У теперішній час корисніше всього заперечення – ми заперечуємо, щоб якось налагодити в суспільстві порядок”. Але Базаров, як і інші різночинці-демократи, не має якої-небудь певної позитивної, творчої програми. Необхідна відповідь на питання, що буде побудовано на руїнах старого світу. Із цього приводу у Базарова немає ніяких певних планів, і тому сама доля позбавляє його майбутнього. У цьому трагізм героя. У суперечках про російський народ правда, безумовно, на стороні Базарова. Базаров говорить на рівні з мужиками, його мовлення близьке до народного. Є всі підстави вважати, що герой добре розуміє народ і знаком з його потребами. Та й самі люди теж тягнуться до Базарова. Дуняша, Петро, Фенечка – всі вони приймали Євгенія за свою людину. Це враження підсилює той факт, що Базаров не дозвільний гуляка, що приїхав просто погостювати. Він у маєтку працює: проводить дослідження, займається природознавством, навіть мікроскоп із собою привіз. Його поводження, мовлення, манера розмовляти, одяг – все це виділяє його із середовища потомствених аристократів Кірсанових. У поглядах і міркуваннях Базарова багато протиріч. Він вважає, що читати Пушкіна шкідливо і що це “ні на що не згодиться”, “настав час кинути цю дурницю”, що грати на віолончелі чоловікові “смішно”, що “чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета”. Але Базаров – особистість більше складна й суперечлива, чим це можна вивести тільки з його поглядів і спорів. На перший погляд Базаров позбавлений усяких почуттів, у нього тверезий, холодний погляд на речі. Він дотримується матеріалістичних поглядів, на відміну від ідеаліста Кірсанова. Базаров заперечує і преклоніння перед красою природи: “Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”. Але Базаров сам не раз любувався природою. Протиріччя у Базарова можна помітити і у поглядах на мистецтво. Він рекомендував “не говорити красиво” і висловлювався на адресу Рафаеля, що той “гроша мідного не коштує”. А перед смертю ця ж людина скаже: “Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне”. Щирий Базаров швидше за все інший. А його “нігілізм” і заперечення усього прекрасного не більш ніж маска.
Я не беруся заперечувати його погляди і спростовувати їх, але помічу, що ця людина разом з тим здатна глибоко почувати природу, розуміти поезію і кохати. Незважаючи на його слова: “Ми, фізіологи, знаємо, які це відносини” (маються на увазі погляди Базарова на відносини між чоловіком і жінкою) і “вільно мислять між жінок тільки виродки”, Базаров здатний на щирі почуття. Він глибоко кохає Одінцову і тим самим перекреслює свої брутальні слова. Одінцову письменник зобразив як жінку неабияку, розумну, допитливу, зовні привабливу, навіть гарну, з аристократичними манерами. Така жінка виявилася здатної захопити “нігіліста”. Базаров глибоко переживає відмову Ганни Сергіївни. У нього вже немає того оптимізму й тієї впевненості, якими він так пишався. Втрата коханої жінки змусила його багато чого зрозуміти і глянути на світ іншими очами. Він говорить Аркадію, що людська особистість представляється йому тепер чимсь незначним у нескінченному просторі і часі. Базаров змінився, це бачать навіть глибоко люблячі його батьки, але не можуть зрозуміти причину. У цей час він приймає безглуздий виклик Павла Петровича на дуель, але й це не рятує його від щиросердечної травми. У романі Базаров самотній, і в цьому ще одна його трагедія. У нього є учні, – вірніше буде сказати, були. Аркадій захопився його поглядами, тільки віддаючи данину молодості. У кінцевому результаті він залишився вірний аристократичним поглядам, закладеним у нього з дитинства.
Наприкінці роману він одружується і починає по-новому господарювати. Ситников і Кукшина – це скоріше пародія на демократів, чим теперішні демократи. Одні тільки батьки люблять свого сина таким, який він є. Наприкінці роману Базаров умирає. Такий фінал був неминучий. Перед смертю Базаров переосмислює своє життя і знаходить, що він непотрібна людина для Росії. Довгі роки йшли суперечки про відношення Тургенєва до свого героя. Вони тривають і у теперішній час. Тургенєв вважав, що кожний письменник повинен зробити все можливе для того, щоб читачі полюбили його героя. На мій погляд, він вирішив сформульоване в такий спосіб завдання. Базаров для багатьох є одним з улюблених літературних героїв.
