Є чи зараз місце подвигу?
Довгий час наші письменники повинні були узгоджувати свої добутки з тим загальним обов’язковим поданням про наше життя, що визначали влада імущі. Вони раз і назавжди відвели літературі роль служниці й політики. Але, звичайно, завжди перебували такі письменники, які не могли кривити душею, віддаючи перевагу безвісності, опалу, гоніння, а те й в’язницю. Б. Пастернак, В. Гроссман, А. Солженицын і інші. По праву до цього ряду варто віднести й Володимира Дудинцева, багато потерпілого за свій роман “Не хлібом єдиним”. І вуж якщо шукати реальних
Обоє добутку розповідають про боротьбу щирих учених з невігласами, які захопили владу й сподівалися перетворити науку у свою вотчину. Сумно знаменитий академік Лисенко, що повністю заперечував генетику, вирішив знищити і її, і її прихильників. Це відкинуло нашу біологію, селекцію, сільське господарство
Н. В. Тимофєєв – Ресовский – головний герой повести “Зубри”. Книга названа на прізвисько Миколи Володимировича. Чому ж його так кликали? Автор увесь час порівнює Тимофєєва з теперішнім зубром. Він знаходить подібність і в зовнішності, і в манері поводження, і в тім, що зубри – істота, що прийшла до нас зі стародавності. Таким є Ресовский в обстановці культу особистості: сильним, неприборканим, що не визнає культу “вождів народів” і вождів поменше. Він близько знаком з усіма великими вченими миру, користується великою популярністю. Уцелел він у страшний сталінський час тільки лише тому, що ще задовго до війни виїхав у Берлін очолювати советско – германський інститут біології. Так так і залишився там, не вирішуючись повернутися в період жорстоких репресій. А потім перешкодила війна
Чому ж можна вважати Зубра героєм? За його чесність, стійкість, відданість науці, уміння допомагати людям. Під час війни в Німеччині він рятує людей, що бігли з полону. Він розумів, що за роботу під час війни в Німеччині в СРСР його можуть засудити, але не виїхав з Берліна на Захід перед тим, як туди ввійшли наші. Зубр попадає в табір, але це не зломило його. З висновку Ресовского визволив один великий учений. Його відправляють у посилання в Миассово. Вірний собі, він і там створює неофіційний центр, у який стікалися вчені всієї країни для обговорень проблем генетики. Такі заняття могли дорівняти до державних злочинів. Але це не зупиняє Зубра. Так само, як у Німеччині він рятував бежавших з полону, тут він рятує молодь від полонів духовного
Скінчився час Лисенко і йому подібних. Росла слава Тимофєєва. Але офіційного визнання він так і не дочекався. Втім, він ніколи й не шукав його, дорожачи своїми принципами. Письменник говорить, що він не боровся за свої переконання, він просто випливав їм у будь-яких умовах. У нього виходило, що завжди можна бути самим собою. Ніщо ззовні не могло перешкодити цьому. Може бути, у цьому – те й складається самий важкий подвиг – залишатися завжди самим собою!
Зовсім в інших умовах виявилися герої роману Дудинцева. Але й перед ними стояла та ж проблема: відмовитися від своїх поглядів, від пошуку істини під тиском обставин і жити спокійно, як всі? Або, ризикуючи волею й життям, продовжувати робити те, що вони вважали своїм обов’язком? Учені вибрали друге
“Білі одяги”… Чому так названий роман? “Вони, одягнені в білі одяги, хто вони й звідки прийшли? Вони прийшли від великої скорботи”. “Білі одяги” – це біблійний образ, яким автор хоче відокремити тих, хто залишається чистим і серед бруду, хто залишається праведником і серед загального гріха. У цих “білих одягах” стануть, відповідно до Іоанна Богословові, праведники в Судний день. Так і в Судний день історії, що вже прийшов, з’являються перед нами в “білих одягах” ті, кого не злякали репресії й духовний терор, хто залишився вірний своїм ідеалам
Роман нагадує оповідання про життя революціонерів – підпільників. Так хіба вони не революціонери в науці? Таємно збираючись у затишних місцях, учені дивляться іноземні фільми про гени й хромосоми. Льону Блажко ховає мух – дрозофіл, як ховали листівки, ділиться своїми запасами мух з посланцями з іншого міста, іншого кружка
Целую плеяду прекрасних, теперішніх людей, учених виводить Дудинцев. Це й Федір Дежкин, і Лена Блажко, і Стригалев, прозваний Тролейбусом (він, подібно Зуброві, не звертав зі своєї дороги!), і інші. Заради того, щоб зберегти сорт картоплі, виведений Стригалевым, вони готові відправитися в табори й зрештою попадають туди. Їм допомагають інші чесні люди: полковник Свєшников, учений датчанин, молоді вчені, те “кубло”, про яке з такою ненавистю говорить академік Рядно (літературне втілення Лисенко). Цей ні перед чим не зупиняється, щоб оббрехати й знищити щирих учених, возвеличити себе. Але, незважаючи на те, що за Рядно вся міць держави, вона зазнає поразки. Всіх тих, кого автор зараховує до гідних “білих одягів”, можна назвати героями свого часу. Тому що вони робили свою справу всупереч усьому. А тому вже вони переможці!
Думаючи про героїв нашого часу (і в літературі, і в житті), почуваєш, що вони народжуються в яких – те незвичайних, ненормальних умовах. Багатьох, багатьох героїв і подвигів, і загублених життів, і понапрасну відданих сил не знадобилося б, якби не було переслідувань, репресій, заборон, цієї нещасливої сесії ВАСХНИЛ і т. д. І в Чорнобилі, і в залізничних аваріях, і в Афганістані, і в інших місцях не потрібні були б герої і їхні смерті, якби хто – те не створив ненормальних, нелюдських умов! Так, у житті завжди є місце подвигу! Але хочеться вірити, що новий час народить нових героїв, яким не стільки потрібно буде боротися зі злом і рятувати загублене кимсь, скільки творити добро!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)