У лінгвістиці омонімами вважаються слова, або окремі граматичні форми, а також стійкі словосполучення, морфеми, синтаксичні констр-ціїї, які при однаковому звучанні мають абсолютно різні значення. В лексиці омоніми – це слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях: 1) травлений – оброблений шляхом травлення; 2)травлений – засвоєний у процесі травлення їжі. Розрізняють омоніми: 1) лексичні > це слова, тотожні за звуковим складом і написанням у всіх грам. формах, але різні за значенням: коса
– заплетене довге волосся; коса – сільськогосподарське знаряддя; коса – вузька намивна смуга суходолу в морі, на річці, в озері. В свою чергу, л. омоніми поділ-ся на 2 групи: повні (абсолютні); неповні (часткові). Повні – це слова однієї частини мови, звуковий склад яких збігається у всіх граматичних формах: газ – речовина, Н. в.; газ – хустина, Н. в. Неповні – це слова, що збігаються лише в окремих граматичних формах (вік, жаль, слід – іменники; вік, жаль, слід – прислівники). Різновидами неповних о. є:
А) омоформи (граматичні омоніми) – слова, що збігаються за звучанням і написанням лише в окремих
грам. формах: три – числівник; три – нак. спосіб дієслова у 2ос. однини; б) омофони (фонетичні омоніми) – це слова, що збігаються тільки за звучанням, а пишуться по-різному: вовк – тварина; Вовк – прізвище; в) омографи – слова, що збігаються за написанням, але розрізняються за значенням і наголосом: мука / мука; плачу / плачу. 2) синтаксичні > звукові комплекси, один з яких є словом, а другий – словосполученням: сонце / сон це; навіз (мин. час чол. роду) / на віз; 3) словотвірні – однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів: засипати – від “спати” і “сипати”; 4) морфологічні – однакові звукові комплекси, що утвор-ся при відмінюванні та дієвідмінюванні: молодій – наказ. спосіб дієслова; молодій – прикм. ж. р. Дав. відм. Джерела розвитку омоніміїукр. національна лексика;лексика укр. діалектів;лексика інш. мов, з якими контактує українська.! Окрім внутрішньомовної омонімії, існує міжмовна омонімія. У різних мовах існують однакові звукові комплекси, що мають відмінні лексичні значення. Явище міжмовн. омонімії властиве і близькоспорідненим, і віддаленим щодо опходження мовам: рожа (рос. груб. – лице) / рожа (укр. – мальва); шар (рос. – геометр. фігур.) / шар (укр.- слой); У лінгвістиці паронімами вважають слова, фраз. одиниці або синтакс. констр-ції, що при повній або частк. Семантичній відмінності дуже подібні за звучанням. В лексикології пар-ми вваж. слова досить близькі за звук. складом і вимовою, але різні за значенням. Своєрідність пар-ів полягає у тому, що вони мають і вимову, і написання близькі, подібні але не тотожні: адресат – адресант; афект – ефект; прохід – прихід. Семант. зв’язки п-ів можуть бути: а) синонімічними (повінь – повідь); б) антонімічними (еміграція – іміграція); іноді можуть бути просто близькі за значенням (дефектний – ушкоджений / дефективний – неповний). Пар-ми також можуть належати ло однієї тематичн. групи: калина – малина; суниця – полуниця; кіш – ківш.