Яновський Юрій Іванович

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Яновський Юрій Іванович (1902-1954)

Ю. І. Яновський народився 27 серпня 1902 р. у с. Нечаївці (Компаніївський район Кіровоградської області), де колись був хутір пана Майєра. У квітні 1945 р. Ю. Яновський з уст матері записав деякі подробиці про свій родовід та місце народження, а опубліковані вони повністю 1983 р.

Сім’я мала дев’ятеро дітей; злидні й нестатки змушували її кілька разів змінювати місце свого мешкання, з 1917 р. жили в Слисаветграді, де батько працював на заводі сільськогосподарських машин.

Далі – середня

освіта (народне училище, земське реальне училище); служба в 1919-1921 рр. у різних установах; незавершене навчання в Київському політехнічному інституті (1922-1925), де він бере участь у літературній студії інституту, входить у театральні кола столиці, допомагає акторам і режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у створенні низки вистав, виявляючи неабиякі знання фольклору, і пише в співавторстві з С. Греєм гротескну п’єсу “Камергер”; співробітництво з групою київських панфутуристів.

Тоді були опубліковані вірші “Море” (російською мовою під псевдонімом “Ней”) та “Дзвін” (українською

за власним прізвищем), здійснені газетні публікації в “Більшовику” (дванадцять нарисів і дві рецензії, підписані псевдонімом “Юр. Юрченко”).

Кілька пізніших поезій датуються сороковими і п’ятдесятими роками, але друком не видавалися. Вони стали відомими лише після смерті письменника, коли вийшло перше п’ятитомне зібрання його творів (1958-1959).

Перший прозовий твір – новела “А потім німці тікали” – опублікований у газеті “Більшовик” 2 березня 1924 р.

1925 р. виходить збірка “Мамутові бивні”, до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни.

1927 р. – книжка “Кров землі”, доповнена новими оповіданнями – “В листопаді”, “Байгород”, “Рейд”. У час їхнього створення Ю. Яновський працював на Одеській кіностудії, освоюючи там секрети нової для нього кіносправи (про майстрів кіно опублікував 1930 р. книжку нарисів “Голлівуд на березі Чорного моря”). Пише два нариси про режисера О. Довженка (“Історія майстра” і відгук-есе про фільм “Звенигора” (1927)), оповідання “В листопаді”, що присвячене

О. Довженкові. В Одесі створив кілька кіносценаріїв – “Гамбург”, “Фата моргана”.

Підсумок літературної молодості – два романи – “Майстер корабля” (1928) та “Чотири шаблі” (1930) (у 1930 р. кілька розділів “Чотирьох шабель” опублікував журнал “Красная новь”).

Задум “Майстра корабля” (являє собою мемуарну розповідь То-Ма – Кі – Товариша Майстра Кіно) народився ще в часи роботи на Одеській кінофабриці, а реалізація цього задуму відбувалася після приїзду в 1927 р. до Харкова.

1932 р. – вийшла окремим виданням п’єса “Завойовники”.

1935 р. – опублікування “Вершників”. За змістом, життєвим матеріалом і за художньою вагою “Вершники” – один із кращих творів радянської літератури про героїку громадянської війни.

Зростання таланту Яновського-драматурга позначене створенням романтичної трагедії “Дума про Британку” (1937). Перші вистави “Думи про Британку” в 1937 р. театральна критика не сприйняла. Пізніше п’єса була перероблена, і останній варіант її викликатиме вже менше критичних нарікань. За її мотивами М. Вінграновським створено фільм, а В. Губаренком – оперу.

1939 р. була опублікована п’єса з сільського життя “Потомки”. У другій половині 1930-х років визріває задум нового епічного твору “Капітани”, але звершити задумане не вдалося.

1940 р. виходить книжка оповідань “Короткі історії”. Це гостросюжетні оповідання (“Шпигун”), різновид дорожнього нарису (“Дорога на Запоріжжя”), романтичні новели (“Чапай”, “Романтик”, “Черво – нарм”), стилізовані оповіді монологічного типу (“Василь Палійчук, гуцул”, “Іван”, “На зеленій Буковині”). Кілька творів (“Наталка”, “Ганна Антонівна”) можуть бути умовно названі новелами-портретами.

1944 р. – збірка новел “Земля батьків”. У формі новели-монологу витримані оповідання “Коваль”, “Генерал Макодзьоба”, “Дід Данило з “Соціалізму”, “Дівчинка у вінку” й ін.; у формі класичного оповідання – “Яструбок”, “Комісар”, “Україна”.

Кілька років (воєнних і повоєнних) Ю. Яновський працював редактором журналу “Українська література” (з 1946 р. “Вітчизна”), багато їздив по країні, на Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів “Листи з Нюрнберга” (1946).

1945-1946 рр. – робота над Романом “Жива вода” (1947), який у пізнішій редакції (після смерті письменника) публікувався вже під назвою “Мир” (1956). Журнальна публікація роману “Мир” – “Жива вода” (Дніпро. – 1947. – № 4-5) сприйнята була спочатку схвально, але через якийсь час зазнала глибоко несправедливої критики, організованої Л. Кагановичем.

1948 р. – нова книжка “Київські оповідання”, відзначена 1948 р. Державною премією СРСР (оповідання “Через фронт”, “Київська соната”, “Боротьба за людину”, “Путь у Францію”, “Династичне питання”, “Під яблунею” й ін.).

1954 р. видана “Нова книга” (“На ярмарку”, “Мистецтво”, “Святий вечір”).

Віддавши кращі творчі роки прозі, останнє слово в літературі письменник сказав мовою драматургічного мистецтва. Йдеться про п’єсу “Дочка прокурора”, яка побачила світло рампи за кілька днів до смерті Юрія Івановича Яновського.

Працюючи над драмою (задум п’єси припадає на передвоєнні роки, коли письменник почав роботу над незавершеною п’єсою “День гніву”, 1940), він водночас публікує комедію “Райський табір” (1953) (сатиричний памфлет на імперіалістичний світ періоду інтервенції США в Кореї), починає працювати над тетралогією “Молода воля”, яка присвячувалася 300-річчю возз’єднання України з Росією (романтична драма про молоді роки Тараса Шевченка).

Як сценарист Ю. Яновський також створює сценарій художнього фільму “Зв’язковий підпілля” (1951), літературний сценарій “Павло Корчагін” (за мотивами роману М. Островського “Як гартувалася сталь”, 1953) та сценарій документального фільму “Микола Васильович Гоголь” (1952).

“Вершники”. Визначним твором у доробку Яновського став роман “Вершники”, який по-своєму продовжував, а почасти й “тлумачив” твір “Чотири шаблі”. У “Вершниках” кожний герой дістав точну політичну характеристику (петлюрівець, денікінець, махновець, більшовик…). Уже в першій новелі “Подвійне коло” дія розгортається досить драматично: у революційній боротьбі один проти одного виступили брати Половці, які не жаліли братських життів у бажанні відстояти свої політичні погляди – і по черзі на землю летять голови Половців (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса), що їх “стинають” один одному рідні брати. Непереможним залишається тільки більшовик Іван Половець, що цілком “узгоджувалося” з розвитком пореволюційної історії, але водночас повівало на читача неприхованою нелюдською жорстокістю. Суть тієї жорстокості “пояснив” Іванові комісар Герт: мовляв, братовбивча вакханалія зчинилася тому, що брати були хоч і одного роду, та не одного класу. Діяли, отже, закони класової боротьби, суть яких висловив той же комісар Герт:”… рід розпадається, а клас стоїть”.

Мотив розпаду людського роду, що почався з революцією, це лише один мотив “Вершників”, бо роман був своєрідним компромісом з офіційною критикою і тому написаний ідеологічно правильно: є тут і провідна роль більшовицької партії, і перемога червоного прапора, і оспівування героїзму комуністів. Але твір усе ж таки не такий однозначний, бо за перемогою червоноармійця Івана Половця явно вбачаються схвильовані роздуми самого Яновського: автор не підтримує кривавої різні, хоч вона нібито й виправдовується світлим майбутнім. Адже як може будуватись майбутнє після прокляття рідного брата, після порушення простої батьківської заповіді: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”?

Композиційно роман складається з восьми новел, які не пов’язані єдиним сюжетом, але поєднані головною авторською настановою: показати через внутрішній світ героїв історичну необхідність перетворення земної світобудови. У кожній новелі персонажам надається роль символів. Символічний Іван Половець у новелі “Подвійне коло”; символічне світло випромінюють його батьки в “Шаланді в морі” і безіменний листоноша з “Листа у вічність”; символічні також образи комісара Данила Чабана (“Дитинство”); командира полку Чубенка (“Чубенко – командир полку”); ватажка загону “двох босих сотень” Шведа (“Батальйон Шведа”) та ін. Вони представлені автором у поетичному ключі, в ключі глибокого психологічного драматизму відтворені ситуації, в яких вони діють. Це справжні поеми не лише про розпад, а й про збереження роду й творення добра на землі (батьки братів Половців), про красу українського степу і неба (“Дитинство”), про людську витривалість і жадання свободи (“Лист у вічність”, “Чубенко – командир полку”). Втілюють вони в собі людське й національне прагнення героїв збудувати кращий світ на землі.

Ю. Яновський – це ще одна трагічна постать в українській літературі. Талановитий майстер, який фактично за десять років молодого життя створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись і підлаштовуватись під настанови кабінетних посередностей і писати на замовлення. Але незважаючи на гоніння з боку критики, спадщина письменника здобула широкого визнання читачів. Його твори двічі виходили п’ятитомними виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Розвинута у “Вершниках” романтична форма художнього освоєння життя зіткнулась у другій половині 30-х рр. із рядом перешкод. Найголовніша з них – “офіційне” утвердження на Першому з’їзді письменників СРСР методу соціалістичного реалізму. Романтизмові в ньому відводилася прислужницька роль пафосу – уславлення кожного кроку радянської історії.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: збірки поезій “Апостоли”, “Білий світ”, епічна поема “Судний степ”, романи “Рай”, “Жовтий князь”.