ЯКОБСЕН, Єнс Петер
(1847 – 1885)
ЯКОБСЕН, Єнс Петер (Jacobsen, Jens Peter – 07.04. 1847, Тістед – 30.04.1885, там само) – данський письменник.
Видатний данський письменник Якобсен народився у купецькій сім’ї. У 1863 р. перебрався у Копенгаген, вивчав біологію, переклав данською мовою книгу Ч. Дарвіна “Походження видів”, популяризував його вчення, одночасно займаючись літературною працею.
Австрійський поет P. M. Рільке писав про нього: “Роздобудьте невелику збірочку Якобсена… Ви поринете у цілий світ: безмежність, і щастя, і незбагненна велич світу”. Рільке
У листах 1879-1880 pp. Якобсен виклав деякі головні естетичні принципи. Він стверджував, що “у книзі повинна відображатися боротьба людини або кількох людей за існування, трактована як боротьба проти існуючого стану речей за те, щоби людина залишалася сама собою”. Наріжним каменем його естетики є особистість, її самоутвердження у ворожому світі. При цьому, вважав письменник, “необхідно зображати еволюцію героя, намагаючись виявити її не стільки змалюванням подієвого, зовнішнього аспекту його життя, але звертаючи головну увагу на внутрішній рух образу за межами зображення”. Остання фраза має особливо важливе значення: твір повинен будуватися так, щоби пробуджувати думку й уяву читача, робити його співавтором письменника. Якобсен з цього приводу писав: “Завдання письменника – пробудити думку читачів, а не нав’язувати їм ідею особистості, незмінної на всіх етапах життєвого шляху”. Ідея еволюції була для Якобсена однією із найголовніших, він навіть у новелах прагнув показати зміни особистості. Крім того, письменник уважав, що роман повинен неодмінно закінчуватися смертю героя, тому що ніколи не можна сказати про людину, яка залишилася живою, як вона зміниться у майбутньому, “розвиток не може раптом припинитися, він постійний, як і сама дійсність”. Якобсен брав участь у русі молодих письменників (т. зв. “Рух прориву”), які намагалися під керівництвом Г. Брандеса (1842-1927), широко відомого критика та публіциста, прорватися крізь оболонку закостенілості та консерватизму, що гальмували прогрес у країні, і створити літературу, звернену до сучасності.
Як і романтики, Якобсен у своїх творах протиставляв місто й село. Уже в першій, вартій уваги, новелі “Могенс” (“Mogens”, 1872) його герой стверджує, що міщани всі однакові, а їхні переконання схожі. Ця ідея знеособлення людини містом характерна для всієї його творчості. Але це не означає, що письменник ідеалізує життя людини, пов’язаної з природою. Про це свідчить хоча б новела “Постріл в імлі” (“Et Skud і Taagen”, 1875), де людина, яка живе у селі, скоює злочин і не відчуває жодних докорів сумління.
Якобсен написав два романи: “Фру Марія Груббе” (“Fru Marie Grubbe”, 1878) і “Нільс Люне” (“Niels Lyhne”, 1880). Це романи-виховання, у яких подається еволюція характеру головного героя, вони й названі за іменами головних героїв. Є чимало спільного і в композиції творів: детально простежується (фактично та психологічно) лінія головного персонажа, натомість другорядні герої можуть зовсім зникати з розповіді, даючи письменникові можливість з їхньою допомогою розкрити важливий етап у формуванні центральної особистості. Виникає своєрідна низка новел, пов’язаних лінією життя центрального персонажа. У романі “Фру Марія Груббе” йдеться про реальні події середини XVII ст. Доля Марії Груббе вражала сучасників; про цю жінку було написано чимало творів: вона – дружина позашлюбного сина короля, брата нового монарха. – знехтувала ним заради простолюдина – поромника. Якобсен не погоджувався з трактуванням її образу в літературі й історії і вирішив реабілітувати нову героїню, пояснивши її психологію, розкривши внутрішню невдоволеність цієї непересічної жінки. Якобсен показує її життєвий шлях, але не прагне зобразити життя Марії як поступову моральну деградацію. Наріжним каменем її особистості автор вважає пристрасність, яка розриває всі соціальні зв’язки. У його романі оживає XVII ст. завдяки особливостям мови людей різних верств – від короля до хлопчика на побігеньках у поромника, завдяки відтворенню деталей побуту, яскравих барв природи. При цьому Якобсен не намагається нав’язувати читачеві власної думки, а пропонує йому самому домислити й осмислити те, що відбувається. Якобсен іде тим самим шляхом, яким ішли його вчителі – французькі письменники другої половини ХГХ ст., зокрема Г. Флобер. Він створює об’єктивний роман, але данського типу – психологічний і поетичний водночас.
Час дії роману “Нільс Люне” – перша половина XIX ст., напередодні національної трагедії – поразки у війні з Пруссією, страшного та несподіваного для хвальковитих демагогів розгрому поблизу Дюббеля. Автор розпочинає свій роман з опису характерів батька та матері Нільса Люне. Особистість матері в дусі натуралізму пов’язується з родинним фізичним типом, але водночас вилучається із суворої фізіологічної детермінованості натуралістів – вона навіть зовні не така, як усі її близькі; іншим є і духовний світ молодої дівчини, котрий сформувався під впливом романтичної літератури. Вона мріє, вивищуючись над буденною дійсністю, у глибині душі їй здається, що й сама не гірша від тих прекрасних героїнь, які змальовані в її улюблених віршах. Її майбутній чоловік, на перший погляд, цілком відповідає її мріям: він багато подорожував, підтримує розмови про поезію. Але через деякий час після весілля всі ці романтичні теревені починають його дратувати, і вона розуміє, що помилилася. Тільки народження сина дещо зближує подружжя. Хлопчик виростає головно під впливом матері, яка розважає і захоплює сина неймовірними, дивовижними історіями. А батько постійно заклопотаний справами свого господарства. Невдовзі й сам хлопчик, полюбивши читання, починає вигадувати власні оповідки і розказувати їх найліпшому товаришеві – Фрітьйофу. З Фрітьйофом вони бавляться, вигадуючи найдивовижніші пригоди, мандруючи різними країнами, які розташовані серед навколишніх піль та лук, на березі моря або в старій повітці. Знайомство з Еріком, який трохи старший за Нільса і сам обдарований поетичною уявою, робить їхні ігри різноманітнішими – тепер хлопців захоплюють романтичні подвиги рицарів та вікінгів.
Якобсен обирає своєрідний шлях розкриття характеру головного героя – він зводить Нільса з різними людьми і таким чином увиразнює все нові і нові риси його особистості. З матір’ю – появу фантазії, з Фрітьйофом – здатність до самостійної творчості, з Еріком – удосконалення здібностей уяви, активність ігор. Наступні риси особистості героя будуть розкривати нові друзі та жінки, з якими його познайомить доля. У дванадцять років Нільсові судилося палко і свято закохатися у свою юну родичку, яку привезли до їхньої сільської садиби, щоби вона підлікувалася від туберкульозу. З раптовим, ще напівдитячим почуттям до прекрасної Еделе пов’язане перше усвідомлене сприйняття краси світу, поезії і трагізму людських пристрастей. Смерть Еделе стала межовим моментом у житті героя: він палко звертався до Бога, вірячи у його всемогутність, благаючи врятувати дівчину, її смерть призвела до того, що Нільс перестав вірити в Бога. Але його конфлікт із Богом не був справжнім атеїзмом, хоча книгу Якобсена свого часу називали “Біблією атеїзму”: Нільс перестав вірити у доброту і всемогутність Бога, як він сліпо вірив у це змалечку. До Бога він звернувся в останні дні свого життя. Але не з почуттям щирої віри, а як людина, котра розмірковує про сенс життя і шукає його справжню сутність. Юнацьке відречення головного героя від Бога має у романі психологічне обгрунтування: воно звільнило Нільса від ілюзій, але залишило його сам на сам із життям, оскільки у нього зник захисник і помічник, якого мають усі віруючі люди. Він уже більше не звертався до Бога з молитвами, з проханням про підтримку та захист. Нільс опинився наодинці зі світом і повинен в усьому розраховувати лише на самого себе.
Згодом, ставши студентом, Нільс Люне у Копенгагені знайомиться з фру Бойє, котра набагато старша від нього, але ще досить молода і вельми кокетлива. Нільсові зустрічі з нею розвивають його емоційний світ, він дорослішає під впливом взаємин із фру Бойє і водночас навчається розуміти, що людська поведінка не завжди визначається почуттями, а здебільшого розрахунком, навіть тоді, коли здається, що перед тобою щира людина. Нова зустріч із Еріком – тепер уже знаменитим художником, котрий повернувся із закордонних мандрів, розбудила у серці головного героя юнацькі мрії про творчість. Нільс присягається матері, що здійснить свої творчі плани, але все так і залишається у мріях. Зустріч із Феніморою – вродливою, розумною, незвичайною – народжує у його серці почуття кохання, яке доводиться приборкати, тому що дівчина обрала Еріка. Але через деякий час, коли з’ясувалося, що життя Фенімори й Еріка не склалося, знову спалахує кохання Нільса, і він, хоча й страждає від того, що обманює свого найкращого друга, все ж не може відмовитися від коханої жінки. їхні стосунки розриваються. Нільсові здається, що він спустошений назавжди, але повернення на батьківщину, клопоти з облаштування власної садиби знову повертають його до життя. Нільс одружується, шлюб приносить йому щастя, але воно не надто довго триває: помирає його молода дружина, а невдовзі й маленький син. Сам Нільс вирушає на безглузду війну і помирає від ран. Так у романі Я. постає характер людини обдарованої, непересічної, котра постійно розвивається, шукає сенс життя і щастя, прагне до творчості, але не має достатньої волі для того, щоби примусити себе працювати і, врешті, знайти своє місце в житті. Нільсове господарювання у власній садибі свідчить про те, що замолоду він неправильно зрозумів своє покликання, його доля була покалічена фантазеркою-матір’ю та й самою дійсністю Данії, яка неухильно під галас облудної пропаганди, під невгаваюче самовихваляння прямувала до катастрофи Дюббеля. Шлях Нільса Люне набуває узагальнюючого значення – це й шлях його країни загалом. Він – зайва людина у країні, яка не змогла пізнати свою справжню сутність.
Якобсен справив посутній вплив на розвиток психологізму й імпресіонізму у літературах Заходу.
Українською мовою твори Якобсена перекладали О. Маковей, О. Кобилянська, О. Сенюк.
Г. Храповицька
(1 votes, average: 5.00 out of 5)