“Яким я бачу майбутнє своєї Вітчизни?”
Я бачу майбутнє своєї Вітчизни таким, в якому люди діють за законами милосердя, правди, справедливості і миру. Це майбутнє називається інтегральним.
Кордонів не буде, але країни неможливо стане знищити навіть зсередини. Неможливо буде зробити так, щоб люди спилися, морально впали, перестали поважати себе та оточуючих. Неможливо буде зробити так, щоб кожен був байдужий до того, що відбувається, дивився не на себе, а на інших, виправдовуючи свою поведінку. Неможливо буде зробити так, щоб люди хотіли стати такими, якими були їхні предки. Адже
У майбутньому не буде багатих і бідних. Соціальна справедливість стане способом життя. Промисловість буде виробляти тільки товари, необхідні для існування, тому головним стане час, що залишився після улюбленої роботи, час, який люди присвятять спілкуванню з ближніми і турботі про них.
Кожне місто країні стане витвором мистецтва, створеним колективним розумом безлічі архітекторів. Вулиці будуть прикрашені неймовірними картинами
Наша країна буде динамічно розвиватися, чудовим чином поєднуючи в собі неймовірні інформаційні технології і близькість до природи. Гроші залишаться, але їх будуть використовувати для зв’язку, а не для того, щоб вони приносили дохід. Він просто стане не потрібен, адже в людях не залишиться бажання піднятися над іншим, піднестися, підпорядкувати іншого. Економіка соціальної справедливості зробить людей рівними. Люди зроблять добровільну участь у будь-яких аспектах життя суспільства своїм вільним вибором.
Кожен з них буде подібний пальцям руки, бажаючим зв’язатися як єдине ціле. І їх завдання буде – вхопитися і триматися за такі ж пальці, що протягнуться звідусіль зі світу, сплестися в мости, що будуть прокладені над безоднею егоїзму… Адже втрата хоча б одного пальця, нехай навіть тимчасова, послаблює хватку інших пальців, і, врешті-решт, рукостискання мільйонів. А вся міць рук, напрямок бажання, потреба бути разом, передаються по судинам пальців до загального кулаку. І в ньому знаходиться вся ця сила, що склеює пальці – мета. Лише вона здатна утримувати пальці разом, тому що передає по них, по кожному з них світло…
Так в майбутньому. А що сьогодні? Суспільство наше боляче. Серйозно. Все, що в ньому відбувається, демонструє, наскільки ми роз’єднані. Одні рятуються самотужки, інші заробляють на цьому, бачачи не загальне горе, а можливість нажитися. Ніяка біда не сприяє згуртуванню людей. Байдужість: мовляв, влада про нас дбає, вона і вирішить, що треба робити. І вона робить, як хоче, не запитавши у нас.
Там, в новому світі, люди будуть піклуватися про благо інших, і зовсім не стануть переживати потай за власне благополуччя. Вони просто не будуть думати лише про себе! Їх турбота про ближнього ніяк не буде пов’язана з матеріальними потребами, адже нагально необхідне їм стануть постачати інші.
Кожен буде мати свою думку, але замість того, щоб йти в різні боки, як це ми робимо зараз, люди майбутнього діятимуть в напрямку все більшого об’єднання. І тоді різні думки стануть однією, як зворотні один одному процеси в нашому тілі: вдих і видих, дадуть життя тілу… Примирення думок встановить мир між людьми, згоду.
Громадяни майбутнього зрозуміють, нарешті, що краще жити не відповідно зі своєю логікою, а з логікою природи. Тому стануть наслідувати природі, що віддаватиме їм благо життя. Вони любитимуть, поважатимуть один одного, будуть доставляти один одному задоволення. І в цьому буде їх зв’язок. Люди стануть допомагати іншим, не тільки якщо це вигідно, але виключно заради того, щоб тим було добре. Тоді і всім буде також гарно.
У нашій державі в майбутньому не залишиться цинізму, безпорадності, розчарування, байдужості, апатії, відчаю. І поступово наші співвітчизники прийдуть до розуміння: “Як добре і приємно зібратися разом! І не бажаємо розлучатися… А були ми колись воїнами, які ненавиділи і піднімали голос та руку один на одного… Зараз ми повернулися до любові і братерства та віримо, що перебуває між нами і доводить: не розлучайтеся, і проголошу над вами мир… І буде у вас мир у всьому світі…”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)