“Які зміни можна внести, аби головний герой твору був щасливий” за романом Стендаля “Червоне і чорне”
Герой роману Жюльєн Сорель – юнак з народу Він живе у Франції 20-х років XIX століття. Розумово обдарований син теслі з провінції, за Наполеона він зробив би військову кар’єру. Зараз же єдину можливість просунутися в суспільстві Жюльєн бачив лише в тому, щоб, закінчивши духовну семінарію, стати священиком. Молода людина низького походження, Жюльєн Сорель мав хитрувати і вивертатися, щоб зайняти становище в суспільстві. У цьому відношенні образ Сореля типовий.
Однак для Жюльєна Сореля – людини початку XIX століття – не менш характерне
Створивши образ Жюльєна Сореля, Стендаль зобразив найбільш суттєві риси характеру молодої людини XIX століття, яку суспільство штовхало на шлях інтриг і честолюбних прагнень. У його душі борються хороші і погані нахили, кар’єризм і революційні ідеї, холодний розрахунок і романтична
Внутрішня боротьба героя не обмежується політичною сферою. Ще більш гостро вона проявляється в його уподобаннях, в його коханні. Жюльєн довгий час не розуміє, що з самого початку глибоко полюбив пані де Реналь. Його плани зваблювання пані де Реналь наївні і смішні; сам Жюльєн підчас перекручено тлумачить свої вчинки.
Розвиваючи у своєму романі тему кохання, Стендаль марнославством підкреслюєте відмінність між коханням, пристрастю і любов’ю. Любов пані де Реналь до Жюльєна носила піднесений характер, була самозреченням. Але Жюльєн, одержимий честолюбними прагненнями, довгий час не міг її оцінити. Лише у в’язниці Жюльєн виявився здатний переглянути свої почуття, піднятися до істинної любові. “Що йому майбутня кара, якщо пані де Реналь може кожен день приходити до нього у в’язницю! Любов живе сьогоденням… честолюбство чекає радощів від майбутнього…”Ці патетичні слова А. Моруа спираються на висловлювання Стендаля, ідеалом для якого була піднесена і ніжна любов.
Будь-яка сцена роману дає багатий матеріал для спостережень над життям героя. Образ Жюльєна Сореля розкритий Стендалем в стрімкій динаміці. Таке зображення людини було справжнім новаторством. Для Стендаля важливе зображення внутрішнього світу героя, становлення характеру. Сюжет рухає не інтрига, а внутрішня дія, душа Жюльєна.
Шлях нагору, який проходить в романі Жюльєн Сорель, це шлях втрати ним кращих людських якостей. Але це і шлях осягнення справжньої сутності світу можновладців. До моменту, коли герой вже досяг мети, ставши віконтом де Верней і зятем могутнього маркіза, стає цілком очевидно, що гра не коштувала свічок. Перспектива такого щастя не може задовольнити героя. Причиною тому – жива душа, що збереглася в Жюльєна всупереч усім насильствам, над нею створеним.
Щоб це очевидне було до кінця усвідомлено героєм, знадобилося дуже сильне потрясіння. Пережити це потрясіння і судилося Жюльєну в момент фатального пострілу в Луїзу де Реналь. У повному сум’ятті почуттів, викликаних її листом до маркіза де Ла Моль, компрометуючим Жюльєна, він, майже не пам’ятаючи себе, стріляв у жінку, яку самозабутньо любив.
Під час знаходження в увязненні, Жюльєну відкривається і ілюзорність його честолюбних прагнень до кар’єри, з якими він ще зовсім недавно пов’язував уявлення про щастя. Тому, очікуючи страти, він так рішуче відмовляється від допомоги сильних світу цього, ще здатних визволити його з в’язниці і повернути до колишнього життя. Поєдинок із суспільством завершується моральної перемогою героя, поверненням його до свого природного єства і водночас його загибеллю. І я вважаю, що навіть якби Сорель залишився разом з пані де Реналь, все одно його життя закінчилося не менш трагічно, тому щось змінити у його долі було неможливо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)