Яка роль образа Чичикова в поемі Мертві душі?

Тема дороги й образ Чичикова поєднують всі різноманітні сцени-картини в поемі “Мертві душі”. Зовні сюжет побудований як опис подорожі Чичикова по деякій російській губернії, оповідання про Павла Івановичі проходить наскрізною ниткою через весь добуток, інші герої характеризуються не тільки самі по собі, але й через відносини із Чичиковим. Однак зміст “Мертвих душ” не вичерпується оповіданням про Чичикове і його життя. Тема добутку глибше й значніше: Гоголь хотів написати поему про минуле, сьогодення й майбутнє Росії, а Чичиков,

на думку автора, виражає саме сьогодення росіянці життя.

Поряд з ним, у добутку присутні поміщики, чиновники, що представляють минуле Росії, в епізодах миготять мужики, міський люд, слуги й т. д. У всіх цих героїв свої проблеми й життєві цілі, які, складно переплітаючись, складаються в соціальний роман Чичиков у поемі представляє клас російських підприємців, що набирає силу, Гоголь називає його “хазяїн” (гл. 11). Герой з дитинства запам’ятав завіт батька – “збирати копійку”, що “не видасть, у якому би лиху не був” (там же).

Однак батько вмів тільки давати мудрі ради – Чичиков одержав

у спадщину чотири старі фуфайки, двох кріпаків, будинок і землю на тисячу рублів. Іншими словами, Павло Іванович повинен був сам улаштовуватися в житті, не соромлячись у засобах, як і радив йому батько. Гоголь докладно рас-каже біографію героя. Якщо характери поміщиків, крім Плюшкина, і всіх чиновників показані статичними, тобто не мають у поемі історії, то образ Чичикова даний у розвитку й становленні, у процесі втілення його задумів У школі він був на відмінному рахунку, тому що демонстрував лагідне поводження й лакейську шанобливість до вчителів.

Але догідливість підлабузника не має нічого загального з повагою. етопонял учитель, якому улюблений учень Павлусь не побажав допомогти, коли бідний старий умирав з голоду. Чичиков обдурив свого першого начальника: спритно розіграв роль закоханого в його дочку, щоб одержати черговий чин.

Служачи по різних відомствах, Павло Іванович завжди користувався своїм службовим становищем, тобто хабарничав (наприклад, з контрабандистів на митниці) або просто крав казенні засоби (наприклад, при будівництві капітального будинку). Прагнення придбати “копійку” перетворилося в спрагу багатства, щоб “життя було у всіх довольствах” (гл. 11).

В образі кожного поміщика виділені одна-дві риси, що визначають суть героя: у Манилова – прекраснодушність, у Коробочки – тупість, у Ноздрева – відчайдушність і т. д. У Чичикова кілька визначальних рис: інтерес до людей, чудова пристосовність, виверткий розум, крайній егоїзм, хоча є й головна риса – непохитна цілеспрямованість Нещастя переслідують його: афера з казенним будинком принесла йому чималий дохід, але все звалилося через нового начальника, “ворога неправди”; балакучість колеги по митниці припинила успішну діяльність по пропуску контрабанди через границю. Але, завдяки своїй цілеспрямованості, Чичиков після чергового “кар’єрної катастрофи” встає на ноги, у той час як його подельники або співаються, або стріляються, або безповоротно опускаються “на дно”. Афера з мертвими душами найкраще демонструє непотоплюваність Чичикова.

Якщо поміщиків характеризує стан маєтку, оздоблення будинку, то Чичиков дуже схожий на свою скриньку з подвійним дном, тому його так важко розгадати: зовні він товариський, але по суті надзвичайно замкнуть; зовні чималий, швидко домагається прихильності оточуючих, а по суті людин без честі й совісті, готовий на будь-яку низькість заради “копійки”. За зовнішньою м’якістю й добірністю ховається розважлива й хижа натура. Пристосовність свідчить не про слабість його характеру, а, навпаки, про твердість і стійкість. У поемі Чичиков, на відміну від всіх інших героїв, переживає щось схоже на любов Це почуття викликала в ньому молоденька губернаторська дочка.

Автор сам іронічно дивується несподіваної сентиментальності такої розважливої людини, як Чичиков: “Видно, так уже буває на світі; видно, і Чичикови на кілька мінут у житті звертаються в поетів; але слово “поет” буде вуж занадто. Принаймні, він відчув себе зовсім чимсь начебто парубка, мало-мало не гусаром” (гл.8). На балі Чичиков підсаджується до чарівної блондинки. І що ж? Його незрівнянне вміння зачаровувати навколишніх раптом змінює йому Приємний і цікавий співрозмовник перетворюється в розмові з девицейв занудотної людинии, що своїми міркуваннями наводить на сусідку тільки тугу.

Так почуття любові, що звичайно піднімає людини, відкриває в Чичикове вульгарність. Разом з позою, що витісняється щирим почуттям, зникає й вся його привабливість, зате виходить назовні прозаїчна сутність. Гоголь порахував необхідним відкрито виразити своє відношення Кчичикову. Цьому присвячене великий авторський відступ в одинадцятому розділі, велике, тому що автор намагається пояснити складність і неоднозначність характеру героя. Перше, що приходить на розум про Чичикове, – це думка, що він герой безчесний, здатний на будь-яку низькість, тобто “негідник”.

Але автор раптом починає захищати свого героя: “Мудрий той, хто не гребує ніяким характером, але, вперя в нього допитливий погляд, зазнає його до первісних причин. И, може бути, у цьому ж самому Чичикове пристрасть, його манлива, уже не від нього. І в холодному його існуванні укладене те, що потім повалить у порох і на коліна людини перед мудрістю небес” (гл.11). Іншими словами, це натяк-визнання в тім, що саме Чичикова автор вибирає для духовного воскресіння в наступних томах “Мертвих душ”: адже чичиковский егоїзм проявляється нетільки в презирстві до навколишнього світу, але й у бажанні господарювати в ньому, тобто в Чичикова є хоч якийсь серйозний життєвий інтерес на відміну від поміщиків і чиновників.

Задум Гоголя в тім і складався, щоб знайти не стільки “живу душу”, скільки живе в мертвій душі Недарма письменник визнавався: “у мене предметом була завжди людина й душа людини”. Підбиваючи підсумок, відзначимо, що образ Чичикова грає в поемі дві важливі ролі – композиційну й ідейну. Поема побудована як ланцюг пригод Павла Івановича, але при цьому “Мертві душі” не можна назвати авантюрним романом, тому що у своєму творі Гоголь зобразив “всю Русь”, а не тільки хитромудрі пригоди героя-плуга. Характер Чичикова є сатиричним, тому що зовні привабливий образ героя разюче відрізняється від внутрішнього, аморального вигляду.

Чичиков нічого не визнає й ні в що не вірить, крім грошей, у цьому змісті він “герой свого часу” навіть більше, ніж Печорин. З’являючись у суспільстві під маскою чесноти, він у душі сміється над добротою й порядністю Виставляючи напоказ свою доброзичливість до людей, він думає тільки про те, як би повигоднее використовувати їхнє розташування. Тільки у свої афери він вкладає всього себе, своє знання життя й свої таланти. Гоголь хотів показати відродження Чичикова, тому вже в першому томі додав йому риси, що дозволяють зробити це надалі. При порівнянні героя з поміщиками проясняються навіть привабливі риси його характеру Йому далека порожня мрійність Манилова, він не зупиняється на придумуванні привабливих проектів, анастойчиво домагається їхнього реального втілення.

Чичиков не схожий на примітивну скнару Коробочку, але й далекий від такого безоглядного марнотратника життя, як Ноздрев. Від Собакевича головний герой вигідно відрізняється тим, що, крім практичної кмітливості, у нього є ввічливість і вміння розташувати до себе людей, тобто жвавість характеру. Одночасно Чичикова й поміщиків зближає головне: всі вони хочуть улаштовуватися в житті, а не влаштовувати її. Енергія й цілеспрямованість Чичикова породжені спрагою збагачення, а повинні були бути спрямовані, на думку автора, на гідні справи. Заради високої духовної мети Гоголь задумав показати переродження Чичикова в другому й третьому томі поеми, але зазнав невдачі