Коли говорити про щастя, то неможливо уявити його собі без сім’ї, поза сім’єю. П’єса Г. Ібсена “Ляльковий дім” саме про це.
Родину Хельмерів, мабуть, можна було б назвати зразковою. Респектабельний чоловік, милі дітки, чарівна дружина живуть у мирі й злагоді. Та й розпочинається все на Святий вечір. Різдво – уособлення сімейного затишку, і Нора готується до свята в родині. Але події склалися так, що головна героїня по-новому змушена подивитися на свою сім’ю і на себе. Досі Нора, любляча дружина й турботлива мати, жила, не дуже
замислюючись над тим, як вона живе. Чоловіка вона не тільки кохала, але й поважала за чесність, порядність, доброту. Саме тому, рятуючи чоловіка, вона підробляє вексель, а потім виплачує борги, а чоловік про це й не здогадується. Він називає її “лялечкою”, “білочкою” і не здогадується, наскільки велика душею його дружина Нора. Бо вона й справді була для нього лялечкою, а не людиною. Саме так він поводився з нею, намагаючись керувати нею в усьому. А вона приймала це як норму, бо любила його, дім, дітей. Тож може вона просто розлюбила? Зовсім ні. Просто якось Нора зрозуміла, що все, що оточує її, – несправжнє,
лялькове. Вона побачила, що її шлюб – то ілюзія. Адже справжній шлюб поєднує однодумців, які поважають особистість і розуміють одне одного. Хельмер не зрозумів дружини ні у важку хвилину, ні тоді, коли, на перший погляд, усе владналося. Він намагається повернути дружину, докоряючи їй забутим обов’язком матері. “У мене є й інші обов’язки, і такі ж святі. Обов’язок перед собою”, – відповідає Нора. Вона вирішила покинути чоловіка, тому що хотіла справжньої родини, а не “лялькового дому”.
Ібсен не радить всім жінкам кидати чоловіків, як це хотів представити дехто з критиків. Він виступає за щирість і повагу у родинних стосунках, які й здатні створити справжній родинний затишок, а не “ляльковий дім”, як у Хельмерів. Саме так слід розуміти назву п’єси Г. Ібсена.