Home ⇒ 📕Твори з літератури ⇒ Як я розрізняю поведінки і вчинки батьків Федька з оповідання В. Винниченка “Федько-халамидник”?

Як я розрізняю поведінки і вчинки батьків Федька з оповідання В. Винниченка “Федько-халамидник”?

Найбільше з того, що може мати дитина -. Батьки. Для багатьох дітей батьки – наисвятіші, найдорожчі люди. Тому що саме вони стають зразком (інколи антизразком) для своїх нащадків. Особливо в дитинстві ми зазнаємо батьківського впливу: хлопчики хочуть бути схожим на тата, а дівчатка – на маму. І якщо дорослим протягом тривалого часу вдається підтримувати створений ними ідеальний образ, то діти вже і в дорослому віці будуть орієнтуватися на думку батьків.
В оповіданні Винниченка “Федько-халамидник” головний герой має обох батьків.

Про тата відомо, що він працює в типографії, місце роботи мами невідоме. Знаємо лише, що обоє дуже зайняті, працюють з ранку до ночі, на виховання сина часу не вистачає і тому цей обов’язок перекладено на школу, до якої їхній син далеко не завжди ходить. Батьки з’являються вдома лише ввечері, утомлені після роботи і в них нема вже і особливого бажання займатися сином. Проте майже щодня Федько влаштовує різні розваги, витівки, які закінчуються для нього побиттям. На цьому варто зупинитися докладніше.
Повернувшись увечері з роботи, тато або мама вже знали, що їхній син щось скоїв. На той час було заведено

(сьогодні теж), що за негативні вчинки дітей треба бити. Але тато спочатку питав, чи це правда, що… І Федько ні від чого не відмовлявся. Якщо він учинив поганого, то в цьому завжди признавався, ніколи не виправдовуючись. Тато казав: “Скидай штани”, – і нещадно лупцював дитину. Цей процес супроводжувався постійно криком мами, яка ображала сина. “А кляте ж яке! А кляте! – сплескує руками мати. – Хоч би ж ти попросило тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…” Федько завжди мовчав. І тоді мама просила тата бити сильніше. Що вона хотіла довести у такий спосіб? їй хотілося, щоб син виправдовувався? На це питання я не можу відповісти і, як наслідок, моє ставлення до мами Федька є негативним. А те, що вона звертається до нього у формі середнього роду “воно”, наче свідчить, що це не її син, а інопланетний гість.
Що стосується батька, то на нього за биття Федько не ображався, він розумів, що так треба. Але от чим мені імпонує образ тата, так це тим, що після екзекуції він давав синові кілька копійок, говорячи: “Це тобі за правду”. Федько одягав штани, брав гроші і йшов. А мама знову здіймала крик: “Навіщо ти йому даєш гроші?” До останнього моменту оповідання батько Федька поставав переді мною в позитивних рисах. Він зміг виховати у синові таку рису характеру, як правдивість. Але я підозрюю, що батьки не знали про іншу особливість характеру Федька – він не любив видавати друзів.
Пригода на річці закінчилася тим, що халамидник опинився в крижаній воді. Як тільки його витягли, до нього підбігла мати “й так тороснула, що з того аж бризги посипалися: “Додому, іроде!
Ось я тобі покажу!” Далі Федько врятував Толю, узявши всю вину на себе. Але ще до того з вуст мами вилітали фрази типу: “Чом тебе чортяка не вхопила там, у воді, ти, ідоляко!” Коли смертельно хворого сина привели додому, ніхто з батьків навіть не думав, а раптом син у крижаній воді застудився, може треба його лікувати чи викликати лікаря. Першою справою, його треба побити, побити так, щоб і не рухався тиждень. І от коли Федька відлупцювали, то лише потім помітили, що у нього жар!!! А за три дні сина не стало.
В. Винниченко – автор першого українського науково-фантастичного утопічного роману
Після цієї події у мене язик не повертається назвати батьків Федька “батьками”. А про маму і говорити не варто. Можливо, раніше були інші часи і тоді ставлення до своїх дітей мало бути теж іншим. Але це ні в якому разі не виправдовує дорослих у моїх очах. Якщо так уже кортіло побити хлопця, то полікували б його, а коли б вихворівся, тоді й бийте на здоров’я. А так уся вина за смерть сина лежить на його батьках.