Як я довідалася щиру цінність речей ( твір-замітка в газету)
На все літо батьки відправили мене відпочивати до бабусі. Я довго не могла звикнути до ритму життя невеликого села: встають зі сходом сонця, як вони говорять “з першими півнями”, виганяють на пасовище домашня худоба, возяться в саду й городі. “Навіщо так рано?” – запитала я в бабусі. Бабуся посміхнулася й відповіла мені: “А ти, внученька, вийди в город годинок у Дванадцять і спробуй бур’яни повисмикувати, грядки переглянути, підійди до малинників і ягідки пособирай”. Наступного дня, дочекавшись дванадцяти годин дня, сонного
– Внученька, геть біля моркви молоді бур’яни вибилися, висмикни їх…
Я підійшла до густого й високого бадилля моркви
– Бабуся, але адже це ж молода симпатична травичка, нехай собі росте
– Ні, дитинка, ця трава дуже швидко росте, і харчується вона тими ж соками, які потрібні моркви. Якщо бур’ян не забрати, його Корінь будуть забирати всі, і морква виросте маленька й не така смачна
Поки ми з бабусею обійшли весь город, у малинники мені вже йти не хотілося. Сонце безжалісно обпалювало мої плечі, піт градом стікав з мене, і я
Я навчилася рано вставати щоранку, приносити воду з колодязя, годувати курей і утік, просапувати, рихлити й поливати грядки. А через кілька тижнів ми з бабусею вже їли перші овочі, дбайливо вирощені нами. Мене наповнювало почуття гордості, що я теж допомогла имвырасти.
Коли до кінця літа я приїхала додому, у мене сформувався інший погляд на всі речі, якими я користуюся. Адже скільки праці невідомих мені людей вкладено в ту ж книгу, що я люблю, у той же хліб, що я їм. Праця в селі, про яке я ніколи й не думала, відкрив мені двері до розуміння й оцінки багатьох речей
(2 votes, average: 4.50 out of 5)