Як характеризують Якова Шибалка його вчинки – убивство Дар’ї й порятунок дитини? (по оповіданню Шибалково насіння Шолохова М. А.)

Оповідання “Шибалково насіння” (1925), як і інші оповідання донського циклу, присвячений темі громадянської війни на Доні. Однак історія любові Якова Шибалка ілюструє іншу, у порівнянні, наприклад, з оповіданням “Родимка”, ідею: навіть в умовах братовбивчої війни людина може й повинен зберегти в душі головні людські якості: любов, доброту, почуття справедливості, жаль до слабкого. Тому трагічний по суті оповідання після прочитання викликає в душі читача світле почуття. Сюжет оповідання – коротка й трагічна історія любові Якова Шибалка,

кулеметника сотні особливого призначення, бойове завдання якої – знищувати козачі банди на всій території Війська Донського. Зав’язка дії відбувається тоді, коли козаки сотні підбирають на дорозі роздерту Дар’ю, кульмінацією є сцена сповіді Дар’ї й народження дитини, розв’язкою стає вбивство Дар’ї, що робить Шибалок, всією душею люблячу цю сміливу й рішучу жінку.

Шолохов вибрав для свого добутку форму розповіді: все оповідання від першого до останнього слова – це монолог головного героя – Шибалка, звернений до завідувачки дитячим притулком. Шибалок просить неї прийняти на

виховання свого однорічного сина й розповідає історію своєї любові й народження дитини. Далі треба сцена прощання головного героя із сином, тому що завідувачка погодилася залишити маля в притулку, розуміючи очевидно, що скитания в тачанці по військових дорогах можуть скінчитися для дитини дуже погано.

Таким чином, композиційно добуток побудований як оповідання в оповіданні: слова, звернені до завідувачки, як би обрамляють історію любові – значеннєвий центр добутку. Яків Шибалок небагатослівний, як і покладено козакові. Викладаючи свою історію, він говорить тільки саме головне, опускаючи деталі й подробиці. З оповідання зрозуміло, що він людина добрий і довірливий: адже це він “поимел жалість” до Дар’ї, тому що повірив у її вигадку (бандити “снасильничали” і кинули), він перший запропонував товаришам зарахувати постраждалу від банди жінку в сотню.

Шибалок спілкувався з Дар’єю протягом року, поки вона перебувала при сотні, але з делікатності не випитував об неї минулому Дар’я до кінця оповідання залишається загадковою особистістю, читач так і не довідається її історію. Жвава козачка й без цього полюбилася Шибалку, і він, заради її блага, порадив їй повернутися додому, тому що життя при сотні дуже неспокійна: у будь-якому бої можуть убити. Коли ж вона замінила вбитих кучерів на тачанці Шибалка, він у душі пишався її чудовим умінням звертатися з конями.

Цей зовні наївна людина виявляється спостережлив і чуйним, тому що вчасно зауважує дивне поводження Дар’ї й догадується, що її пологи наближаються Про щиросердечну чуйність героя свідчить не тільки його співчуття до підібраного на дорозі роздертій жінці, але і його визнання: після того, як бандити в нерівному бої порубали половину зігни, його “ущемила туга-життя ні”. Виходить, бійці сотні були для нього близькими людьми, і він щиро переживав їхню загибель через чиєсь зрадництво. Шибалок – герой у високому змісті слова. Героїзм його характеру заснований на тім, що він зберіг у душі доброту, довірливість, щирість в умовах запеклої громадянської війни, коли навколо панують ненависть, зрадництво, смерть. У тім, що герой протистоїть загальному озлобленню, щиро любить і жалує людей, Шолохов бачить красу й силу характеру простого кулеметника.

Зрадництво Дар’ї стало для Шибалка несподіваним потрясінням. Одночасно Шибалок – наївний герой-простак Форма розповіді (неправильна, але дуже барвисте мовлення) підкреслює комізм героя, його зовнішню чудакуватість. Кулеметник Шибалок – людина малограмотний, на що вказують: наївна логіка його міркувань (“Утворена ти жінка, окуляри носиш…

“), неправильні форми шари в його оповіданні (вона “постраждавши від банди”, “вищий ступінь”, “не імен, патрон”, “без опасениев” і т. д.), діалектизми (шлях дорога, нехай пускай, жалковать – любити, заковирина – завдання, шуміти, кричати й т. буд. ). Він недостатньо розбирається в людях, по зате міцно привязивается до них: уміє любити (Дар’ю, сина) і дружити (з товаришами по сотні), його почуття глибокі й серйозні. А в його простоті є неусвідомлена проникливість. Шибалок, начебто випадково, порівнює у своєму оповіданні Дар’ю з вовчицею – злісним, хитрим і обережним звіром, але це порівняння стосовно до підступної героїні виявляється дуже влучним. Довідавшись про зрадництво Дар’ї (вона зізнається, що була коханкою й шпигункою отамана Игнатьева), Шибалок виявився в безвихідному положенні, тому що для нього один вихід зі сформованої ситуації був страшнее іншого.

Простити смерть товаришів, з якими він зріднився в боях, але тоді він повинен зрадити пам’ять оних. Або помститися за їхню смерть за законами війни, але тоді він повинен убити улюблену жінку. Правда, улюблена жінка чесно зізналася: “Помираю, а те в дальнеющем я б всю сотню перевела…

“. Простий козак поставлений перед моральним вибором, що так любили зображувати античні автори, а потім і європейські классицисти: що зволіти – борг або почуття? Простодушний Шибалок робить той же вибір, що й доблесні літературні царі й герої: віддає перевагу боргу й сувору справедливості. Виконання страшного вироку далося йому нелегко, адже у своєму оповіданні він навіть не зміг вимовити “я вбив” або “я вистрілив”, так і залишив фразу незакінченої: “Відступив я на два кроки, гвинтівку зняв, а вона ноги мені обхопила й чоботи цілує… “. Свої переживання він описує сбивчиво, незакінченими фразами: “Після цього йду назад, не оглядаюся, у руках тремтіння, ноги підгинаються, і дите, склизкое, голе, з рук падає…. Ден через п’ять тем місцем назад їхали.

У лощині над лісом вороняч хмара…”. Шибалок своїми руками вбив улюблену жінку, оказавшуюся шпигункою, але в найтяжких військових умовах зберіг дитину, хоча бійці сотні не раз радили йому: “За ноги його так об колесо!.. Що ти з ним страждаєш, Шибалок? “. Моральний закон не дозволяє йому вбити дитини слідом за матір’ю-зрадницею, і на колінах просить він сотню про милосердя: “Моє це насіння, і пущай живим воно залишається.

У вас дружини й діти є, а в мене, окромя його, нікого не виявляється… “. Цілий рік піклується Шибалок про сина: вигодовує кобильим молоком, шиє нехитрий одяг, возить у своїй тачанці серед боїв і погонь. У цьому випадку борг (боротьба проти ворогів радянської влади) і почуття (любов до сина) спокійно уживаются в душі героя. Але от дитина підросла, устежити за ним важко, і перед батьком знову встає дилема: піти із сотні й виховувати сина або віддати його в дитячий дай притулок продовжувати воювати сбандитами. Шибалок знову вибирає борг, ще раз проявляючи свій характер сьогодення, класичного героя.

Наприкінці оповідання він обіцяє відвідати синочка після розгрому черговий (тепер фоминовской) банди. Але уцелеет чи Шибалок цього разу? Чи не залишиться дитина круглим сиротою? Письменник залишає фінал оповідання відкритим.

Підбиваючи підсумок, варто повторити, що Шолохов випробовує Якова Шибалка в гранично трагічних обставинах. Жінка, що бійці сотні особливого призначення підібрали на дорозі, з якої цілий рік ділили хліб і разом воювали проти бандитів, що народила Шибалку сина, була шпигункою, через неї полягла половина беззбройної сотні Високе почуття справедливості змушує героя вбити зрадницю. При цьому в Шибалке немає злості проти Дар’ї, а є розгубленість і збурювання підступництвом і чорною невдячністю цієї жінки. Правда, герой пояснює свій учинок ідейними міркуваннями: “…тебе, Дар’я, повинен я вбити за те, що ти є контра нашої радянської влади”.

Однак у сцені вбивства політичні мотиви Шибалок згадує в останній момент, а біль за загиблих через зрадництво Дар’ї ” братов-товарищев” мучить його, не вщухаючи Та й сама Дар’я визнає, що заслужила смерть, але просить відстрочити розстріл на якийсь час заради дитини: він умре без материнського молока. Те ж саме почуття справедливості змушує Шибалка самозабутньо боротися за життя дитини. Молодий Шолохов, як здається, цілком розділяє життєві переконання свого героя, іншими словами, Шибалок є для автора позитивним персонажем. У зовні простуватому кулеметнику письменник розглянув складний духовний мир: серцеву чуйність, щиросердечну доброту, віру в справедливість, милосердя до слабкого й принциповість, що відкидає доброту за чужий рахунок (простити Дар’ї зрадництво й смерть товаришів тільки тому, що він особисто ніяк не постраждав в останньому бої, Шибалок не може). Як відзначалося вище, оповідання “Шибалково насіння” складається винятково із прямого мовлення героя, тому тут авторська позиція може бути виражена тільки побічно.

Особливо ясно вона проявляється у фіналі добутку. Письменник міг би закінчити оповідання тим, що завідувачка дитячим притулком погодилася взяти маляти-шибалково насіння на виховання, але Шолохов додав маленьку сцену-епілог. Якщо свою історію Шибалок викладає стримано, про свої почуття до Дар’ї воліє говорити коротко або нарочито грубо (“Почали ми з нею плутатися”), як би соромлячись цієї теми, то в сцені прощання із сином він не приховує своїй любові й ніжності. Так письменник ще раз підкреслює м’якість і доброту героя, котрий рік назад, мстячи за товаришів, убив матір свого сина