Як партія комуністів керувала літературою
От і стихли наклеп і суперечки. Немов узятий у вічності відгул… А над труною встали мародери И несуть почесний… Ка-ра-Ул! Ал. Галич Відомо, що комуністична цензура довгі роки переслідувала все прогресивне в нашій країні
Такому варварству відносно культури в радянській країні немає аналогів в усьому світі. А. Галич один з тих представників нашої культури, які постраждали від дамоклова меча комуністичної системи. Я поставив епіграфом рядка з пісні-реквієму пам’яті Пастернаку, тому що сам Галич відзначав більшу схожість їх поетичного
Галич любив Пастернаку за те, що той не чурался побутових інтонацій. Галич уважав, що в поезії це найбільше цікаво. Пастернак, як відомо, після закордонної публікації “Доктора Живаго” був в опалі в так званих керівників культури країни Рад. Лише Нобелівська премія, мабуть, урятувала великого поета від долі, що осягла Мандельштама й багатьох інших талановитих людей, що безвісти сгинули в надрах “архіпелагу ГУЛАГ”.
Але й нобелівському лауреатові Центральний Комітет партії влаштував суспільний вакуум. Його перестали друкувати, виключили зі Сполучника письменників, навіть
Його голос звучав поруч із Окуджавой, Визбором, Висоцьким, Новелою Матвєєвій. Але по злободенності Галич все-таки перевершував своїх талановитих товаришів по жанрі. Отже, час “відлиги” закінчувалося. Треба було робити вибір, як жити далі – продовжувати говорити правду, підставляючи себе свідомо під удар цензурній машині ЦК, або… Так чи мало як можна влаштувати своє життя, Галич свій вибір зробив. В 1968 році в Новосибірськом академмістечку відбувся перший концерт самодіяльної пісні, і Галич стає одним із самих яскравих його учасників
Під час виконання пісні “Пам’яті Пастернаку” багатотисячний зал мовчачи встав’. Із цього моменту бард все частіше й частіше викликає роздратування в “компетентних органів”. Відразу ж після новосибірського концерту в місцевій вечірній газеті була опублікована вкрай негативна рецензія на концерт, у якій більша частина осуджень дісталася Галичеві
Але це його не зупиняє, він вступає разом з академіком Сахаровым у Комітет захисту прав людини. Його нові пісні в численних магнітофонних копіях розходяться по всій країні. Хвиля популярності бардовской пісні взагалі в ті роки зробила пісні Галича чи ледве не небезпечніше прози Солженицына, Шаламова й Войновича.
Тиск партійних цензорів наростав. Галича намагаються позбавити й тої мізерної пенсії по інвалідності, на яку він змушений був існувати в ті роки. Комуністи використовували проти Галича випробуваний прийом: жодна державна інстанція письменника не переслідувала. Його не засилали, як Сахарова, не саджали у в’язницю, як Марченко, не містили в психушку, як Плющачи…
И все-таки взимку 19 71-го Московська письменницька організація виключає його зі своїх членів. Серед висунутих проти нього обвинувачень було опублікування його пісень за кордоном і співробітництво в Комітеті прав людини академіка Сахарова, а також прагнення поширювати в Радянському Союзі свою точку зору на існуючі порядки. З Галичем розривають всі творчі договори, вертаються вже схвалені заявки на співробітництво. Незабаром його виключають і зі Сполучника кінематографістів і Літфонду. Навіть Пастернак, будучи виключеним зі СП, залишався все-таки членом Літфонду, і це членство давало йому право на життя й роботу в переделкинской дачі
Зрештою в 1974 році під тиском тих же самих “компетентних органів” поет змушений був назавжди покинути Батьківщину. Це зараз ми знаємо, що Галич виїхав назавжди. А сам він прагнув на Батьківщину: Коли я повернуся, Засвистять у лютому солов’ї – Той старий мотив – той давній, забутий, заспіваний
И я впаду, Уражений своею перемогою, И тикнуся головою, як у пристань, у коліна твої! Коли я повернуся. А коли я повернуся?! Про Батьківщину Галич писав: “Це земля, на якій я народився. Це мир, що я люблю найбільше на світі…
Це однаково те небо, той клаптик неба, що мій клаптик. І тому єдина моя мрія, надія, віра, щастя, задоволення в тім, що я увесь час буду вертатися на цю землю. А вуж мертвий-те я повернуся на неї напевно”.
Ці слова Галича виявилися пророчими. влада, Що Переслідувала поета, звалилася, а його пісні залишилися частиною життя росіян