Як мало людині потрібно для щастя
Твір За повістю Ч. Дікненса “Різдвяна пісня у прозі”. Припустімо, ми нічого не знаємо про Скруджа, окрім того, що він іде до “тоскної харчевні”, де їсть “свій тоскний обід”, а потім повертається у самотню оселю, де “похмура анфілада кімнат займала частину невисокого понурого будинку в середині подвір’я. А на подвір’ї темно, хоч в око стрель… і на всьому лежав такий товстий шар інею, що здавалося, там засів сам лихий дух негоди, заглиблений у якісь свої тяжкі роздуми”.
Яких із цього доходимо висновків? Скрудж –
Але для Скруджа ЩЕ не все втрачено. Про це і повідомляє йому Дух Джейкоба Марлі. Дух Минулого повертає Скруджа в безхмарне дитинство. Він бачить своїх товаришів, які мчать повз нього, бачить милі серцю картини минулого, і Дух помічає зміни на обличчі Скруджа. На щоці цієї людини блищить сльоза? Може таке бути? Чому на якусь мить Скрудж відчув щастя, подумки перенісшись у дитинство? Тому що тоді його супутниками не були ні брехня, ні гонитва за наживою, ні черствість і байдужість. А була любов, бо в дитинстві ми завжди відчуваємо, що всі нас люблять, не треба ні за що боротися. Ми знаходимося під надійним захистом свого рідного дому, нас супроводжують радість, безтурботність, ми й самі переповнені добротою до оточуючих. І коли ця доброта з часом покинула Скруджа, оскільки він Подорослішав, тоді він втратив і щастя, і душевний спокій. А крім золота, придбав невпорядкованість, озлобленість навколишнього світу. Ніколи йому не було так гарно, як у дитинстві, може, навіть і голодному. Виходить, Скруджу треба знову подружитися з добротою. Недаремно Скрудж, згадуючи минуле, промовляє врешті-решт, що добро настільки велике, що воно варте цілого багатства. Зрозуміло тепер, що потрібно для того, аби бути щасливим?