Як і чому доктор Старцев перетворився в “Іонича”
Твір по оповіданню А. П. Чехова “Іонич”. Чехов – майстер короткого оповідання. Він був непримиренним ворогом вульгарності і міщанства, ненавидів і нехтував обивателів, які живуть в обмеженому футлярному світу. Тому головною темою його оповідань стала тема сенсу життя. Наприкінці 90-х років XІX століття письменник створює так звану “маленьку трилогію”, що об’єднала три оповідання: “Людина у футлярі”, “Агрус”, “Про кохання”. Ці оповідання зв’язані між собою тільки загальною темою, темою неприйняття футляра, яким
Чехов припускав продовжити цей цикл оповідань, поповнити новими добутками, але наміру свого не здійснив. Є підстави думати, що спочатку до циклу відносилося і оповідання “Іонич”. Дмитро Іонич Старцев, герой оповідання “Іонич”, був призначений лікарем у земську лікарню. Це юнак з ідеалами, з бажанням чогось високого, Знайомство із сім’єю Туркіних, “самою освіченою і талановитою” у місті, зачарувало його. Іван Петрович Туркін грав в аматорських спектаклях, вмів показувати фокуси, вважався гострословом. Віра Йосипівна писала романи і повісті та читала їх гостям. Їхня дочка Катерина Іванівна, молода миловидна дівчина, що у сім’ї кличуть Котик, займалася музикою. Дмитро Іонич закохався в Катерину. Це почуття виявилося в його житті “єдиною радістю і… останньої”. Заради свого кохання він готовий, здавалося б, на багато чого.
Але коли Котик відмовила йому, вваживши себе блискучою піаністкою, і виїхала з міста, він страждав усього три дні. А потім все пішло як і раніше. Згадуючи про свої залицяння і високі міркування, він тільки ліниво говорив: “Скільки турбот, однак!”. Фізичне ожиріння приходить до Старцева непомітно. Він перестає ходити пішки, страждає задишкою, любить добре поїсти. Підкрадається і моральне “ожиріння”. Колись і гарячими рухами душі, і палкістю почуттів він вигідно відрізнявся від жителів міста. Довгий час ті дратували його “своїми розмовами, поглядами на життя і навіть своїм виглядом”. Він по досвіду знав, що з обивателями можна грати в карти, закушувати й говорити тільки про самі звичайні речі. А якщо заговорити, наприклад, “про політику або науку”, те обиватель стає в тупик або “заводить таку філософію, тупу і злу, що залишається тільки рукою махнути і відійти”. Але поступово Старцев звик до такого життя і втягнувся у нього. А якщо йому не хотілося вступати в розговор, він більше мовчав, за що одержав прізвисько “поляка надутого”. Наприкінці оповідання перед нами інший Іонич: щовечора проводить у клубі, грає у віст, закушує і зрідка вступає в бесіду. Котик же, переконавшись, що у неї посередні здатності, живе надією на кохання Старцева. Але він – уже не колишній парубок, що міг прийти вночі на побачення на цвинтар. Він занадто заледащів духовно і морально, щоб кохати і мати сім’ю. Він тільки думає: “Добре, що я тоді не одружився”. Тепер по вечорах він розважається з тими, які виймають з кишень банкноти, а коли грошей стало віршиком багато, роз’їжджає і розглядає будинки, призначені до торгів.
Жадібність здолала його. Але він і сам не зміг би пояснити, навіщо йому одному стільки грошей, якщо він позбавляє себе навіть театрів і концертів. Старцев не зауважує, що “старіє, повніє, опускається”, але ні бажання, ні волі до боротьби з обивательщиною у нього немає. Доктора кличуть тепер просто Іоничем. Життєвий шлях завершений. Чому ж Дмитро Старцев з палкого юнака зі світлими мріями перетворився в ожирілого, жадібного і крикливого Іонича? Так, середовище винувате. Життя одноманітне, нудне, “проходить тьмяно, без вражень, без думок”. Але, швидше за все, винуватий сам доктор, що розгубив усе краще, що було в ньому, проміняв живі думки на сите, самовдоволене існування. Образ доктора Старцева нагадує гоголівських персонажів з “Мертвих душ”. Він так само безжиттєвий, як і Манілови, Собакєвічі, Плюшкіни. Його існування так само порожньо і безглуздо. На закінчення можна згадати слова героя оповідання “Агрус” про те, що людині потрібно “не три аршини землі, а вся земна куля”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)