“Я хочу быть понят своей страной…”
У великого російського поета XІX століття М. О. Некрасова є чудові слова:
Кто живет без печали и гнева,
Тот не любит отчизны своей.
Поет Володимир Маяковський жив із “сумом і гнівом” і любив палко свою вітчизну.
Мотиви суму, незадоволеності, самотності, невпорядкованості в особистому житті звучать у багатьох творах його любовної лірики.
Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. У віршах молодого поета вражав незвичний зміст і приголомшуюча поетична новизна, – те, що лякало сучасну
Світ не розкриває свої таємниці перед поетом, і він спантеличено запитує:
Послушайте!
Ведь, если звезды зажигают –
Значит – это кому-нибудь нужно…
Значит – это необходимо,
Чтобы каждый вечер
Над крышами
Загоралась хоть одна звезда?!
Недосконалість життєвого устрою, різка невідповідність мрії і дійсності породжували здивовані запитання.
Вірш із назвою “Нате!” знайшов свого адресата і зробив саме ту дію, на яку автор міг розраховувати.
Також у розладі з дійсністю і мріями про майбутнє народилися
Грядущие люди!
Кто вы?
Вот – я,
Весь
Боль и ушиб!
Вам завещаю я сад фруктовый
Моей великой души!
Це голос молодого Маяковського. Звернемо ж увагу на те, який контраст споконвічно терзає душу поета. Він “весь” – “боль и ушиб” – повертає “сад фруктовий” для прийдешніх людей. У цих рядках – ідея жертовного служіння людям, що характерна для класичної російської літератури.
Хрестоматійний образ Маяковського, “агитатора, горлана-главаря”, здається, не припускає думки про душевну слабкість.
Поет у зрілу пору не любив виносити на люди душевну смуту, “становясь на горло собственной песне”.
Але душа видає себе, вона радіє, обурюється і кровоточить. Бездушна поезія не поезія.
Один із найчудовіших творів Маяковського, на мій погляд, поема “Про это”. Вона про себе і про любов, поема, у якій найяскравіше і глибше, ніж в інших, написаних пізніше поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського.
Були і ранні поеми про кохання (“Облако в штанах”) , була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема “Люблю”. Поет тоді переживав пік свого почуття до Л. Ю. Брік, тому і був упевнений:
“Не смоют любовь ни ссоры, ни версты. Продумана, выверена, проверена”.
Але в дійсності кохання, особисте життя принесли поету, який дуже тонко все відчував, тільки страждання.
Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді – незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам у поеті, тому що це – загальнолюдські цінності. Мене зворушують його проникливі рядки про любов до звірини:
Я люблю зверье.
Увидишь собачонку –
Тут у булочной одна –
Сплошная плешь, –
Из себя
И то готов достать печенку,
Мне не жалко, дорогая,
Ешь!
А ось мені поет-горлан, поет-трибун, поет-провісник, що живе у XXІ столітті і переживає усі складні і трагічні події, не зовсім зрозумілий.
Чому? А от чому: він мріяв про прекрасне “коммунистическое далеко”, славив “трижды отечество, которое будет”, а що ж зараз? Що славити, кого славити і за що?
Далеке майбутнє, XXX століття уявляв Маяковський у своїх віршах. Як не квапив життя, як не вірив у комуну біля воріт, а порятунок від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє:
Ваш
Тридцатый век
Обгонит стаи
Сердце раздиравших мелочей.
Нынче недолюбленное наверстаем
Звездностью бесчисленных ночей.
І знову Маяковський-романтик вимовляє слово про кохання.
Про кохання, яке б не було “служанкой замужества, похоти, хлебов”, про кохання, яке б заповнило собою всесвіт і “чтоб вся на первый крик “Товарищ!” – оборачивалась земля”. Таким подавав, таким хотів бачити кохання Маяковський. Йому не було дане щастя пізнати таке кохання: уся справа в тому, що в кожному любовному романі є, принаймні, два персонажі, від яких рівною мірою залежить його доля.
Такий Маяковський зрозумілий і близький нам і сучасний.
Маяковський-сатирик – теж наш сучасник. Сатира у творчості поета – це “кавалерия острот”, що підняла “рифм отточенные пики”, це найулюбленіший вид зброї.
“Очень много мерзавцев ходят по нашей земле и вокруг, – відзначає поет у вірші “Разговор с товарищем Лениным”. “Окрутить их, разоблачить перед лицом народа” – таку задачу ставить перед собою Маяковський-сатирик.
І він гостро висміював усі негативні прояви в радянському побуті (“О дряни”, “Любовь”, “Пиво и социализм”), боровся з бюрократизмом в установах (“Прозаседавшиеся”, “Фабрика бюрократов”), виступав проти пережитків капіталізму у свідомості людей (“Трус”, “Ханжа”, “Подлиза”, “Сплетник”), завдавав нищівних ударів царству долара, міжнародним убивцям і підпалювачам нової війни.
Маяковський у вірші “Столп” хоче, щоб “критика дань носила”, хоча “очень много разных мерзавцев ходят по нашей земле и вокруг…, целая лента типов тянется: волокитчики, подхалимы, сектанты, пьяницы”.
У наші дні слова з вірша “Прозаседавшиеся”: “О, хотя бы еще одно заседание относительно “искоренения всех заседаний!” стали крилатими. Вони спрямовані і сьогодні проти бюрократів, управлінського апарату, марних засідань і голосувань депутатів і т. д.
Миє, просто пере бюрократів і п’єса “Баня”. Бюрократи Побєдоносиков і його секретар Оптимістенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед.
Ця п’єса показує шкідливість бюрократизму, ворожість його усій творчій атмосфері суспільства. На жаль, живуть побєдоносикови й оптимістенки й у наші дні. Сатира Маяковського “косила” паскудне, допомагала читачеві побачити, хто є хто.
Втішно відзначити, що в наш час все більше з’являється сміливих людей, які дерзають, думають, хочуть, щоб демократизм, підприємливість допомогли нашому суспільству.
А які злободенні і сьогодні рядки з вірша “Душа общества”:
Про пьяниц
Много
Пропето разного, –
Из пьяных пений
Запомни только:
Беги от ада
От заразного,
Тащи
Из ада
Алкоголика.
Так, я вважаю, що Володимир Володимирович Маяковський “понят своим народом”, хоча кожний сприймає його по-своєму.
В. Маяковський був людиною надзвичайно чутливою, готового віддати усе “за одно только слово ласковое, человечье”.
Яке скромне (і яке палке!) бажання і яка грандіозна плата за нього!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)