Чи багато потрібно людині, щоб бути щасливою? Щоб самоствердитися в житті? Щоб почувати себе хазяїном життя? Чому в житгі надати перевагу: почуттям чи грошам, співчуттю чи розрахунку, владі над собою чи владі над іншими? На ці чи інші питання спробував відповісти Оноре Бальзак у своїй повісті “Гобсек”. У центрі твору – лихвар Гобсек, що належить до десятка найбагатших у Парижі людей. Гобсек – “людина-вексель”, “людина-машина”, що вселяє страх і жах кредиторам. Гобсек – “живоглот”. Але ж у молодості він був життєлюбним
юнаком, наділеним природним прагненням самоствердитися в житті. Він умів відчувати, любити, співчувати. Однак у цьому житті йому довелося багато з чим зіштовхнутися: “зморшки його жовтуватого чола зберігали таємницю страшних випробувань, раптових жахливих подій, голодних днів, несподіваних удач, потоптаної любові, багатства, руйнування…” Переживши всі примхи долі, побачивши життя і людей у їхній неприкритій наготі, втративши віру в добро і любов, Гобсек зрозумів, що є тільки одне надійне земне благо, що має вищу цінність – це золото. Він залишився самотнім. У нього не було ані друзів, ані родини,
він порвав зв’язки з усіма родичами і навіть думки не допускав, що хто-небудь заволодіє його майном хоча б після смерті його… Гобсек змусив замовкнути своє серце: ні любові, ні співчуття, ні жалю. І коли в ньому прокидалися якісь почуття (бажання допомогти Дервілю або Фанні Мальво), він придушував їх. Гобсек не просто користолюбець. У ньому дивно поєдналися “філософ і скнара”. Його сутність – марнославство. “Марнославство – це завжди наше “я”, – стверджував герой. Він не вірив ні в які переконання і принципи, він визнавав боротьбу бідних і багатих безглуздою і тому вирішив, що краще самому експлуатувати, ніж бути експлуатованим. А для того, щоб експлуатувати, потрібні гроші, золото. Золото і стало змістом його життя. Тому що золото надає право “панувати”. “Я володію світом, а світ не має наді мною влади”, – з гордістю заявляє Гобсек. Але, володіючи величезним багатством, він залишився глибоко самотнім старим. Чи принесло йому щастя це багатство? Як бачимо, ні. Пристрасть до золота перемогла в Гобсекові і філософа, і людину. Стряпчий Дервіль, міркуючи про долю і характер лихваря, говорить: “Чи знає він, що у світі є почуття, кохання, щастя?” “Невже усе зводиться до грошей?” – задає він риторичне питання. На жаль, у наш час багато слів Гобсека виявляються цілком актуальними, але я все-таки думаю, що ні, не зводиться все до грошей. Хоча б тому, що “і багаті теж плачуть”…
