Дитинство – це земля, з якої виростають дерева людських талантів і характерів. Якими високими й широкими ці дерева не були б, там, у дитинстві, сховане коріння, що живить і тримає їх.
Для кожної людини дорога у великий світ починається від отчого порога, який ми звемо домівкою, рідним краєм, своєю малою батьківщиною. Адже Батьківщина – це не тільки наша країна, а й місце, де ти народився й виріс, де промайнуло твоє дитинство, де ти пізнав перше кохання й перше розчарування.
Моя мала батьківщина – Харківщина, бо тут мені судилося народитися,
тут споконвіку жили мої предки. У нашій сім’ї зберігаються сімейні реліквії, існують родинні традиції, які я добре знаю і завжди їх дотримуюсь. Як чудово, коли на свято збирається велика родина й линуть над селом пісні чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові – пісні про Україну, про народ, про кохання. З насолодою слухала я в дитинстві слобожанські казки й легенди, яких так багато знає моя бабуся. Вона посіяла в моїй душі зерна любові до української мови. Тепер я вмію помічати тонкі відтінки рідного слова.
Моя батьківщина – це й мої мама й тато, мої шкільні вчителі та друзі.
Я щаслива, що живу в оточенні розумних, веселих, працьовитих людей, які витривало й мудро поводяться в цей нелегкий час. Переді мною відкривається дорога у великий світ, що зветься життям. Не знаю, як складеться моя доля, але впевнена, що маю справжні ідеали людей і завжди прагнутиму приносити користь своєму народові, своїй Батьківщині.
