Я йду в бібліотеку (твір-роздум з елементами опису зовнішності й предметів)
Одного разу після школи я подався до бібліотеки. Я вирішив записатися туди, щоб самостійно брати книжки. Досі мати або моя старша сестра-десятикласниця брали для мене книжки. Їхати було недалеко, усього дві зупинки тролейбусом, можна було б і пішки пройти, але мені здалося, що буде солідніше під’їхати. Свою зупинку я, замріявшись, звичайно, пропустив. Отже, довелося повертатися. І ось я перед будинком, де розташована бібліотека.
Це будівля ще тридцятих років минулого століття. Двоповерхова споруда з цегли, з колонами біля входу. Височезні
На першому поверсі – читальний зал, абонемент – на другому. Я підіймаюсь на другий поверх. У бібліотеці затишно, пахне книгами. Мої кроки заглушує килимова доріжка.
До мене виходить бібліотекар Валентина Володимирівна. Це висока немолода елегантно вдягнена жінка – у брюках і білому плетеному светрі. У неї привітне смагляве обличчя, спокійні сірі
-Ви новенький?
Мені подобається, коли до мене звертаються на “ви”. Як може бути інакше? Адже я у дорослій бібліотеці.
-Так. Я хочу записатися у бібліотеку. Я вже давно є вашим читачем, але тільки двічі бував тут, і то з мамою та сестрою. Вони брали для мене книжки. Але відтепер я сам ходитиму до вас.
-Чому ж ви так вирішили?
-По-перше, я сам вибиратиму книжки для себе. По-друге, мені приємно відчувати себе самостійною людиною, бо я вже дорослий, мені тринадцять років. По-третє, я зможу сидіти у читальному залі і виписувати з книжок, які додому не видаються. І, нарешті, я знаю, що ви запропонуєте книжки, які відповідають темі, що мене цікавить.
З бібліотеки я пішов не скоро. Сонце вже встигло розтопити кригу, що була на асфальті перед входом у бібліотеку. Зараз на її місці була калюжа. Від вітру вода укрилася брижами, і здавалося, ніби в калюжі стрибало й посміхалося сонце. Додому я йшов пішки і думав про те, що вестиму читацький щоденник. У нього записуватиму все, що сподобалося і схвилювало мене у книжках.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)