Я дуже люблю читати оповідання Джека Лондона

Джек Лондон займався літературною творчістю біля двадцяти із сорока прожитих їм років, успіхи письменника разючі. Сучасники стежили за зльотом і долею Джека Лондона з радістю й неприкритим інтересом. З письменника намагалися зробити живу рекламу “суспільства рівних можливостей”, тобто Америки. Мол, от втілення ідей про теперішнє суспільство: пасинок фермера, хлопчик-роботяга, що не зміг одержати вищого утворення, але однаково зумів досягти своєї мрії: став популярнейшим письменником. Але в дійсності все було не так просто. Життя Джека

Лондона було своєрідним самоспаленням заради успіху. Така боротьба знесилювала. Письменник приречений був заради вигідної репортерської й письменницької роботи на неймовірні навантаження

Джек Лондон писав: “Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, яким бедным я був і як жагуче мені хотілося досягти успіху, а ще – яким я був щасливим”.

Перші, так звані північні, оповідання Джека Лондона здивували читачів новою постановкою проблеми і їхнім художнім втіленням. Герої цих оповідань залишалися наодинці із суворою арктичною природою, що випробовувала їх на міцність.

Як письменник-реаліст Джек Лондон ішов у своїй Творчості слідами життя. На Північ людей змушувало їхати бажання заробити очманілі гроші, цей період називався “золотою лихоманкою”. Серед теперішніх, мужніх і сильних героїв на Півночі виявилися й негідники, які привезли із собою звірячі закони “суспільства рівних можливостей”: крайній індивідуалізм, бажання збагатитися за всяку ціну, ненаситна пристрасть до “жовтого диявола”. Серед суворої білої тиші Аляски марення “золотої лихоманки” вигадливо переплівся з високою романтикою. Це накладало дуже своєрідний відбиток на характер кожного мешканця американської Півночі

В оповіданні “Любов до життя” Джек Лондон зобразило двох друзів-золотошукачів, які вертаються додому після вдалих пошуків жовтого металу. Один з них вивихнув ногу й попросив свого супутника про допомогу. Але той кинув товариша в лиху й пішов далі, прихопивши із собою частина видобутку. Його друг, що залишився на самоті, запекло бореться за життя. Він. вирішує йти далі, незважаючи на біль, але збивається з дороги. Іти з ушкодженою ногою стає усе важче, і герой замислюється над тим, що робити зі своєю часткою видобутку. Він виявився перед вибором: позбутися від золота як від зайвого вантажу або від всіх інших речей. Він не зважився залишити золото в тій землі, який воно належало раніше. Золотошукач знемагав від голоду. Кілька разів він намагався піймати куріпку, але безуспішно. “Дивлячись, як куріпка відлітає ладь, він почував до неї таку ненависть, немов вона заподіяла йому страшне зло”. Він упадав у безпам’ятство, марив їжею, але, придя в себе, почував тільки біль від голоду в животі. Коли мокрий сніг погасив багаття, подорожанин дійшов до крайньої крапки страждання й починав думати, що вмерти не так боляче, як жити. Але крізь безсилля проривалася нескінченна любов до життя й змушувала його ще й ще раз підніматися і йти далі. Героєві вдалося вийти до людей, але наприкінці шляху відбулася символічна подія: він побачив останки свого друга-зрадника. Ще довгий час що врятував переслідував страх голодної смерті

Оповідання Джека Лондона змушує читача задуматися над такими поняттями, як життя й смерть, зрадництво й дружба, над відносністю матеріальних цінностей

Д. Лондон не занадто церемониться зі своїми героями. Він постійно піддає їхній перевірці на міцність, силу, віру, обравши для цього простий і безкомпромісний шлях – залишити героя наодинці із самим собою в ситуації постійного вибору. Сувора Природа Крайньої Півночі лише сприяє оголенню щирих людських почуттів, думок і намірів. Отут уже не до самообману, адже часто Мова йде про власне життя. І читач волею-неволею починає погоджуватися або заперечувати проти дій героя, міркувати, шукати вихід. А як би я надійшов? А що потрібно було зробити? От які питання часто виникають у мене, коли я тримаю перед собою розкриту книгу з оповіданнями Джека Лондона

Автор і його герої на яскравих, живих, незабутніх прикладах учать нас чесності (не тільки перед іншими, але насамперед, перед собою). Вони затверджують, що висока моральність і мораль, віра й жертовність допомагають людям вижити навіть там, де ламаються груба сила й самовпевнена хоробрість. Хоча, у принципі, автор і не розкриває для нас таємниці, що ми до цього не знали: завжди й у всім потрібно додержуватися веління свого серця й прислухатися до голосу власної совісти

Навряд чи можна згадати більше популярного закордонного письменника, чим Джек Лондон, якого А. В. Луначарский назвав “більшим письменником Америки”. Виходець із народу, він почерпнув зі свого оточення все найкраще. “…Я відправився в Клондайк за золотом. Під кінець року почалася цинга, і я змушений був виїхати. У Клондайке я знайшов себе. Там усі мовчать. Усі думають. Там у нас виробляється правильний погляд на життя. Сформувався й мій світогляд”, – писав про себе Джек Лондон. В основі його світогляду лежить глибока віра в людину, у його сили, його можливості, тому добутку письменника перейняті духом боротьби за справедливість, за життя

Сила й слабість людини, його щирі якості найбільше яскраво проявляються в складних життєвих ситуаціях. Тому у своїх оповіданнях Джек Лондон рідко характеризує своїх героїв. Він змушує їх саморозкриватися, проявляючи мужність і завзятість у боротьбі із силами природи, роблячи вибір між добром і злом

Так, наприклад, уже самий початок оповідання “Любов до життя” багато чого говорить нам про героїв добутку. До ріки, накульгуючи, спускаються два подорожани. Обоє вони утомилися й знесилилися, особи їх виражають “терплячу покірність – слід довгих позбавлень”. Вони починають переправлятися через ріку, раптом один подорожанин поскользнулся на гладкому валуні й ледве не впав, але удержався на ногах, голосно скрикнувши від болю. Другий всі так само йшов уперед, навіть не оглядаючись. Видимо, вони давно в шляху, разом переборювали труднощі, але Білл не замислюючись кинув свого товариша гинути одного, без зброї, води і їжі. А той ніяк не міг повірити в зрадництво. Із працею пробирався він уперед, переконуючи себе в тім, “що Білл, звичайно, чекає його в схованки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого змісту боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю й умерти”. Ми бачимо, що з кожним днем героєві оповідання усе сутужніше пересуватися, знаходити собі їжу, що їм усе сильніше опановує почуття безвихідності Але людина продовжує повзти по мокрих мохах, незважаючи на те що одяг його промокла, а тіло змерзло; він продовжує боротьбу за життя, боячись загинути від нестерпного голоду. Але далі виявляється, що його підстерігає ще більша небезпека: “умерти насильницькою смертю, перш ніж останнє прагнення зберегти життя стихне в ньому від голоду”. Навкруги були вовки, які в будь-яку мінуту могли напасти й убити. Але герой оповідання – теперішня людина. Він знайшов у собі сили перемогти й холод, і голод, і страх, зважився на єдиноборство з вовком. Він також знайшов у собі сили розстатися із золотом, заради якого ризикував

Життям, тому що в боротьбі за життя на перше місце виступають щирі цінності. Він не зрадив би, не залишив би в лиху пораненого друга. Автор не називає свого головного героя по ім’ю, тому що так повинен надходити Людина. До останнього подиху зберігаючи достоїнство, мужність, любов і прагнення кжизни.

Хіба можна встояти перед вихідною від добутку силою, стійкістю людського характеру, так майстерно зображених письменником

Творчість Джека Лондона й сьогодні викликає жвавий інтерес у читачів, завдяки силі духу, стійкості героїв, тої енергії, який наповнив їхній автор. Мужність героїв його оповідань бере початок у народних поданнях про людське достоїнство. Герої його добутків учать нас глибокій вірі в невичерпність сил людини, любові до життя, завзятості, які допомагають переборювати труднощі, виживати в жорстоких умовах і виходити переможцем з будь-яких життєвих ситуацій