Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю… (за поезією Василя Симоненка) – Олена Акульшина
Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року
Автор: Олена Акульшина
Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю… (за поезією Василя Симоненка)
Душевні сили людини невичерпні, коли їх освячує любов. Найвищим проявом любові, на мою думку, є материнська любов, любов дітей до своїх батьків, з якої природно випливає пошана “до свого роду і народу”, піклування про їхній добробут, здатність і готовність стати на їх захист у будь-яку хвилину. Саме з цього формується найсвятіше почуття любові до рідного краю, рідної землі, до Батьківщини.
Василь Андрійович Симоненко… З мужності народу, з горя і звитяжної боротьби виспівалась його поезія. Зболений ранніми болями, одержимий жагою любові до матері-Батьківщини, він виповів цю любов і цей біль у слові пекучому й шаленому :
Світе
…Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра…
Україна – мати, святиня, вона дає крила й наснагу, глибінь роздумів і художні барви. У відданості поета Батьківщині – синівське щастя, його сила й честь :
…Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил…
Гортаєш сторінки поезій Василя Симоненка й ще раз переконуєшся, що він, випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуття гідності, очима господаря й спадкоємця дивиться на її історію та її майбутнє :
…Щось у мене було
І від діда Тараса,
І від прадіда –
Сковороди.
Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду –
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках…
“Грудочка землі”, “Верба”, “Прирученим патріотам”… Із цих поезій лунає полум’яний заклик, як істина :
…Нема на світі України,
Немає другого Дніпра!…
Художня палітра творчості В. Симоненка багатюща, мотиви громадянської та інтимної лірики поета зливаються в однорідний поетичний сплав.
Любов ліричного героя Симоненка пристрасна,
Шалена. Його кохана – реальна жінка, “одчайдушна, печальна, розхристана, голуба і безжально освистана”. Він зустрічає свою кохану просто на вулиці, серед натовпу, біля під’їзду. І в цій прозі життя він знаходить велич почуттів.
…І сьогодні вклоняється серце моє
Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,
Що красою життя – материнством – стає.
Це – Василь Симоненко. А взагалі, немає у світовій літературі, особливо в поезії, жодного автора, який би не присвятив своїх творів інтимним переживанням. Такі твори заворожують особливим чаром щирості, вистражданості, неспокою духу й чистоти почуттів, високої гідності. Щаслива та людина, що вміє любити. Василь Симоненко вважав, що йому долею даровано багато щастя. Любов у його поезіях набуває всесвітнього характеру, це любов до всього, що оточує людину :
…І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)