Художня своєрідність прози А. С. Пушкіна
У розвитку російської художньої прози основне значення Пушкіна, мабуть, особливо велико. Тут у нього майже не було попередників. На набагато більше низькому рівні в порівнянні з віршованим перебувала й прозаїчна літературна Мова. Тому перед Пушкіним вставало особливо важлива й дуже нелегке завдання обробки самого матеріалу даної області словесного мистецтва.
Процес становлення й твердження у Творчості Пушкіна російської художньої прози, що стояла б на рівні його досягнень в області вірша, був початий їм, коли він прийнявся за роботу
Пушкін трохи романтизував вигляд героя – свого прадіда по матері Ганнибала. Але в той же час він зумів на вкрай обмеженому просторі дати правдиву й разом з тим незвичайно барвисту й гостро виразну картину життя й побуту петербурзької епохи – періоду ламання всього старого, віджилого й створення нової російської державності. Однак вимогливий художник був не вдоволений своїм початковим прозаїчним досвідом і залишив роботу над ним.
Цикл “Повістей Белкина” з’явився першим завершеним прозаїчним утвором Пушкіна. Для письменника-реаліста,
У нехитрий переказ різного роду подій, що мали місце в житті самих звичайних людей, Пушкін зумів внести стільки глибокого гуманного почуття, влучний спостережливості, тонкого гумору й м’якої іронії й разом з тим стільки життєвої правди, широких типових узагальнень, що його “Повести Белкина” є, по суті, початком російської високомистецької реалістичної прози.
У повістях Пушкін істотно розширює, демократизує коло явищ дійсності, що входять у сферу його творчої уваги. Поряд з картинами помісного життя (“Заметіль”, ” Панянка-Селянка”) перед нами розгортається побут армійського офіцерства (“Постріл”), міських ремісників (“Трунар”), дрібного чиновництва (“Станційний доглядач”), нарешті, життя кріпосного селянства (” Історія села Горюхина”).
“Повести Белкина” відрізняються граничною економією художніх засобів. З перших же рядків Пушкін знайомить читача зі своїми героями, уводить його в коло подій. Так само скупа й не менш виразне окреслення характерів персонажів. Автор майже не дає зовнішнього портрета героїв, майже не зупиняється й на їхніх щиросердечних переживаннях. У той же час вигляд кожного з персонажів проступає із чудовою рельєфністю й виразністю з його вчинків і мовлень.
Якщо в “Арапі Петра Великого” Пушкіна зняв з ходулею великого історичного діяча, то в “Станційному доглядачі” він підняв свого маленького, приниженого героя, виявивши в цій повісті, як і взагалі в “Повістях Белкина”, воістину “натуральну” дійсність, життя, що “живе”, як захоплено повторював вустами одного зі своїх героїв Достоєвський. Цим пояснюється величезне значення, що мав “Станційний доглядач” надалі розвитку літератури. Образ доглядача був прямим попередником Башмачкина з “Шинелі” Гоголя й всіх тих “бідних людей”, які незабаром почали заповнювати сторінки по звісток і романів письменників “натуральної школи” – колиски російського реалізму другої половини XIX століття.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)