Художня майтернiсть повiстi Нечуя-Левицького “Кайдашева сiм’я”
Бiльше нiж столiття вiддiляє нас вiд часу написання I. Нечуєм-Ле-вицьким повiстi “Кайдашева сiм’я”, але життя героїв, їхнi вчинки i поведiнка хвилюють нас i зараз. У чому ж секрет такого довголiття лiтературного твору? Менi здається, найперше, у художнiй майстерностi автора. I. Нечуй-Левицький не бере предметом дослiдження якихось визначних, незвичайних подiй, не кидає своїх героїв у вир випробувань. Вiн показує буденне сiмейне життя, день за днем, рiк за роком. I вiдзначає, що не всi можуть пройти випробування часом та “сiмейними вiйнами” i зберегти
Старий Кайдаш говорить до Карпа: “В гуртi каша їсться, а гуща дiтей не розгонить”. “Хоч мiж дровами, аби з чорними бровами”,- вiдповiдає Лаврiн матерi на питання про одруження. Кайдашиха “розпустила на всю хату мед своїм язиком”, висловлюючи побажання Мелашцi: “Будь же, дочко, здорова,
Забобоннiсть селян, їхню темноту i неуцтво I. Нечуй-Левицький показує особливо через епiзод замовляння знахаркою бабою Палажкою хвороби Кайдаша: “Пом’яни, господи, раба божого Омелька та тi книжки, що в церквi читають: єрмолой, бермолой, савтирю i ще тую, що телятиною обшита… Хрест на менi, хрест на спинi, уся в хрестах, як овечка в реп’яках…”
Отже, використання фольклору надало творовi I. Нечуя-Левицького неповторного нацiонального колориту, сприяло його виразностi i бiльш глибокому розкриттю психологiї героїв.
Мова повiстi “Кайдашева сiм’я” багата на порiвняння, що служить, разом з iншими художнiми засобами, успiшнiй реалiзацiї iдеї.
Наприклад, автор так говорить про Кайдаша, пiдкреслюючи його згубну пристрасть: “…Червоний перець у горiлцi дражнив його, наче цяцька малу дитину”. Кайдашиха “стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi”. Мотря “телiпалася на стiнi, наче павук на павутиннi”. Мелашка “затрiпала рученятами, неначе пташка крилами”.
У повiстi використанi гiперболи. Мелашка “виплакала всi сльози, що зiбрались за всi жнива, i полила ними материн садок”. На кожнiй сторiнцi твору можна зустрiти багато й iнших тропiв та лексичних засобiв: епiтетiв (“пiд її солодкими словами ховається гiркий полин”), метафор (горщик завищав, застогнав, “в хатi гризла Мелашку свекруха”), синонiмiв (“вони разом верещали, гвалтували, лаялись”, свекруха з невiсткою пищали, гавкали, сичали, репетували, кляли, наробили галасу).
Високу майстернiсть виявив письменник у використаннi дiалогiв. Це надало творовi напруженого, динамiчного i навiть драматичного звучання.
Варте особливої уваги застосування автором у повiстi рiзних засобiв гумору та сатири. Це комiчнi ситуацiї (Мотря з яйцями на драбинi, помилкове залицяння ченця до баби Палажки та iншi), комiчнi дiалоги (як Лаврiн з Карпом собi наречених вибирали). З такого, наприклад, дiалогу вимальовуються характери братiв: суворий, неговiркий, перебiрливий у Карпа i лагiдний, жартiвливий, поетичний у Лаврiна.
А чого варта та сцена, коли “не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…”. Використаний тут з одного боку прийом паралелiзму, заперечного порiвняння, а з іншого – урочистий “батальний” тон для опису нiкчемної сварки створюють неперевершену комiчну картину, хоч i з вiдтiнком суму.
То ж очевидна велика художня майстернiсть I. Нечуя-Левицького у використаннi всiх художнiх засобiв мови, у вираженнi авторської позицiї – людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин i разом з тим поважати право iнших на власну гiднiсть. Недаремно I. Франко вiдносив повiсть “Кайдашева сiм’я” “до найкращих оздоб українського письменства”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)