Ми, здебільшого, мало знайомі з літературою рідного краю і не припускаємо думки, що серед наших земляків є автори, твори яких увійшли до світової літературної скарбниці. А Тернопільщина дала світові митців, чиї імена ми з гордістю можемо назвати серед плеяди надзвичайно талановитих письменників. Згадаймо лише Юліана Опільського, Богдана Лепкого, Романа Купчинського, Степана Будного, Бориса Харчука та інших. Пригляньмося до трьох постатей – Опільський, Лепкий, Купчинський. Літературна спадщина Юліана Опільського містить чудові зразки історичної
прози. Повісті “Іду на вас”, “Ідоли падуть”, “Вовкулака”, “Золотий лев”, “Сумерк” та інші говорять про інтерес письменника до давньої української історії, зокрема періоду Київської Русі. У кожному творі автор наголошує на ідеї народу як рушійної сили суспільства. Мабуть, таким чином Ю. Опільський хотів провести часову паралель між минулим і початком XX століття, коли були написані згадані повісті. Початок XX століття – це складний і суперечливий період великих катаклізмів і не менш великих надій на українську державність. Змалювавши добу становлення і розквіту Київської
держави, письменник виявив свої демократичні позиції і власний погляд на необхідні передумови існування України як держави. Головною такою передумовою є поява мудрого правителя, якого підтримує згуртований, освічений, працьовитий народ, що в ім’я торжества вищої ідеї може забути внутрішні чвари. Ця думка послідовно простежується із твору в твір. Звернення автора до історичного досвіду, до образів видатних правителів (Святослава, Володимира) наштовхують на думку, що Опільський намагався знайти відповіді на питання, які поставив перед українським народом час, і закликав поміркувати, за яких обставин українці можуть мати державу. Інший історичний період – гетьманування Івана Мазепи – зацікавив талановитого письменника Богдана Лепкого. Творче надбання цього автора включає і чудову поезію (згадаймо знаменитий вірш “Чуєш, брате мій…”, що ліг в основу не менш знаменитої пісні), і цікаву новелістику. Значне місце у його спадщині займає історична проза: повісті “Мотря”, “Не вбивай”, “Батурин”, “Полтава”, “З-під Полтави до Бендер”, що складають епопею “Мазепа”. Образ гетьмана Мазепи дуже суперечливий як у літературі, так і в записах істориків. Дехто вважає гетьмана надміру хитрим та нещирим у відносинах із Росією. Але незаперечним залишається те, що Мазепа – це політик, головною метою якого було утвердження державності України. Творчість Богдана Лепкого розвивалася на початку XX століття, коли ідея державотворення набула актуальності в українській громаді. Тому історичний досвід боротьби за власну незалежну державу, художньо переосмислений у прозі Богдана Лепкого, мав велике значення в той час. Цей досвід не втратив свого значення і в наші дні. У творах письменника ставиться проблема національного виродження, історичної непам’ятливості, що загрожувала українцям. А також тут іде мова про людей, чиї імена символізують національну гідність, хто віддав життя за визволення рідного краю від чужоземного гніту. Поряд з іменами Юліана Опільського та Богдана Лепкого стоїть ім’я Романа Купчинського, автора стрілецької поезії та відомої трилогії “Заметіль”. Його творчість розквітає теж у перші десятиріччя XX століття. Ю. Опільський та Б. Лепкий зверталися до історії, шукали відповіді на болючі питання сучасності у славетному минулому України. Роман Купчинський – автор прозового твору, який розповідає про українську історію, але, на відміну від згаданих письменників, пише про події, учасником яких був сам. Купчинського можна вважати літописцем стрілецького руху. Трилогія “Заметіль” була створена посеред воєнної заметілі, яка захопила молодого стрільця у свій шалений вир. Спочатку шість років війни, потім табір, арешти, тюрма Бригідки. Писати доводилося похапцем. Але тим сильніше вражає твір, у якому все – пережите та вистраждане. Трилогія приваблює відсутністю плачів та зітхань над долею народу, дихає чаром юності та приваблює славнозвісним стрілецьким гумором, надіями на краще майбутнє рідного краю. Звертаючись до творів наших земляків, ми знайомимося з історією Вітчизни, усвідомлюємо свою відповідальність за її долю. Розуміємо, що не можна повторювати помилки дідів та батьків, а необхідно пам’ятати про тяжкий історичний досвід нашого народу. Той заслуговує на майбутнє, хто шанує минуле. Перегорнімо ще раз сторінки книг, які написали наші краяни, і поміркуймо над тим, чим вони гордилися і над чим вони журилися. Їхня багата творча спадщина заслуговує на нашу увагу. Не шукаймо коштовних перлин далеко від дому. Художній дивосвіт поруч.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)