Художні особливості оповідання И. А. Буніна “Антоновські яблука”
Бунін належить до останнього покоління письменників із дворянської садиби, що тісно пов’язана із природою центральної смуги Росії. “Так знати й любити природу, як уміє И. А. Бунін, мало хто вміє”, – писав Олександр Блок в 1907 році. Недарма Пушкінська премія в 1903 році була присуджена Буніну за збірник віршів “Листопад”, що оспівує російську сільську природу. У своїх віршах поет зв’язав сум російського пейзажу з російським життям в одне нероздільне ціле. Цими смутними поезіями зів’янення, умирання, запустіння перейняті й оповідання
Як, наприклад, оповідання “Антоновські яблука”. Це дуже гарне, цікаве й своєрідне оповідання. Коли я читала це оповідання, мене переслідувало дивне почуття. Я чекала, коли ж скінчиться вставна частина оповідання й почнеться сама дія, зав’язка, кульмінація, підсумок
Я чекала, але раптом оповідання закінчилося. Я зачудувався: “Чому цей добуток ставиться до оповідань, а в ньому немає сюжету?” Тоді я прочитала його ще раз, повільно, нікуди не поспішаючи
И тоді він став зовсім по-іншому. Це не епічний добуток, а скоріше
“Пам’ятаю великий, весь золотий, що зрідів сад, пам’ятаю кленові алеї”. Зорові образи підкріплюються заходами: “Тонкий аромат опалого листя й запах антонівських яблук”. Потім ми чуємо звуки й зовсім поринаємо в цю атмосферу, піддаємося настрою оповідання. Але що ж це за життя, з якого знайомить нас це оповідання?
От з’являються перші люди: “Мужик, що насипає яблука, їсть їх із соковитим тріском одне за іншим, але міщанин ніколи його не обірве, а тільки скаже – Ваші, їли досита”. Ми бачимо цих добрих, гарних, сильних людей. А як вони розмовляють один з одним, з якою увагою, розумінням і любов’ю! “Господарський метелик!… Переводяться тепер такі”, – саме “метелик”, а не звичайна сьогоднішня “жінка” або, грубо говорячи, “баба”.
Як тонко Бунін передає всі інтонації, вираження! Взяти одна тільки розмова “панотця” і Панкрата! Бунін змушує нас побачити й відчути це життя, саме відчути. Як він передає ці добрі, майже отеческие відносини мужика й пана. У цьому оповіданні Бунін описує поміщицьку садибу
Уже ми бачимо її не просто як будинок, а як щось одушевлене, щось дуже важливе. “Мені його передній фасад представлявся завжди живим, точно стару особу дивиться з-під величезної шапки западинами око”. І дійсно, садиба в XIX столітті – це не просте місце проживання. Садиба – це все життя, духовний розвиток, це спосіб життя. Ще Грибоєдов говорив про садибу: “Хто подорожує в селі, хто живе…
” У садибах проходила неабияка частина духовного життя Росії. Взяти хоча б садиби Чехова, Блоку, Єсеніна, Шереметєва. І Бунін занурює нас у це життя. Улітку – полювання, потужне спілкування поміщиків між собою
А взимку – книги. Як ‘ Бунін описує стан душі цієї людини, що сидить у кріслі й читаючого “Онєгіна”, Вольтера! У читаючі виникають стародавні образи, він думає про усім: про свої коріння, про рідню, про те, що до нього теж текло життя, люди думали, страждали, шукали, закохувалися. Бунін ставить завдання показати Росію, це життя. Він змушує задуматися про історію, про свої коріння
И ми почуваємо цей час, це життя. Почуваємо цю Росію, патріархальну, з людьми не розважливими, а скоріше особливими, одним словом, росіянами
(2 votes, average: 4.50 out of 5)