Характеристика твору “Дорогою ціною”. Цитатна характеристика героїв – Остапа, Соломії та Івана Котигорошка
Важке життя українського селянства не раз було відтворено на сторінках видатних письменників, адже ця тема продовжувала хвилювати усіх небайдужих до страждань України. Михайло Коцюбинський у своєму творі “Дорогою ціною” детально зобразив той відчай та поневіряння селян у своїх спробах знайти кращої долі, втікаючи з рідної землі, де панували жорстокі та агресивні експлуататори-самодури.
Центральні образи повісті – Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи
Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: “Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал”. Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: “Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…” Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: “Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном”. Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину.
Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: “Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…”. На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: “Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди”. Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: “Люді добрі,- благала Соломія, стоячи на колінах,- змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите – пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…”
Цікавим є також персонаж Івана Котигорошка, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті: “Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати – не двічі. Вмер – і край, більш не встанеш”. Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя. Він загинув як справжній воїн – у бою.
Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)