Характеристика образу Платона Ангела в п’єсі “Дикий Ангел” Олексія Коломійця
У центрі п’єси – образ Платона Микотовича, “дикого” Ангела. Але “дикий” він лише для заздрісних сусідів та людей, які живуть одним днем, не дбаючи про майбутнє свого роду, таких, як Крячко.
“Дикий” він іноді й в родині. На перший погляд може здатися, що Платон Микитович є черствим і жорстоким зі своїми дітьми, дбає лише про копійку. Проте, якщо зазирнути глибше у душу “дикого” Ангела, то можна побачити люблячого батька, який своїм вихованням намагався прищепити дітям любов до праці, розуміння своїх обов’язків та
Основними рисами Платона Ангела є чесність і працелюбність. У розмові з кореспондентом Клоковим він розповідає пор свою трудову біографію і каже, що почалася вона, “коли штанці сам одягнув, потім іграшки собі майстрував, потім по господарству, потім школа, потім завод…”. Ангел – скромна людина, яка реалістично дивиться на життя. Своїх бойових подвигів не пригадує, бо саме перебування в зоні бойових дій – то уже подвиг.
У розмові з журналістом Ангел, відповідаючи на запитання про вищу мету свого життя, говорить: “Жити як слід”. Тобто відповідати за
На думку Платона Ангела, кожна людина має вболівати за народне добро, не залишатися байдужою до безгосподарності: “Є такі, синку, що мене по-всякому прозивають: і “жмикрут”, і “користолюбець”, і “скнара”… нехай собі. Іноді побачиш: труби валяються поржавілі, купа цементу під дощем пропала… І мені жаль, повір, як свого, аж у грудях пече… Бо воно ж таки наше… спільне… Держава в нас така! Хочемо жити добре. Від заводу аж до соломинки, до гвіздочка, до кирпичинки – все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками і байдужниками! Скупими!!! Інакше і немислимо!”.
У розмові з Петром Платон Ангел показує себе як людина, яка широко мислить, у межах держави, відчуваючи себе приналежним до народу: “Кажеш, у крайньому разі догана. Оті догани в печінках народних відболюють!.. Догани! Всі догани, винесені в країні, можна в один сейф зібрати!.. А браковані будівлі, заводи, знищені ріки, тисячі машин та на мільярди бракованого ганчір’я… Це ж ті самі догани, їх не сховаєш у сейф… І не побачиш її на чоловікові! Хоч би її, як гирю, на шию чіпляли, сучі сини, аби поперек тріщав від неї!..” І додає: “Труд людський цінувати треба, як свій! Людину треба цінувати й себе!”.
По ходу п’єси за зовнішньою скупістю й домашньою “тиранією” проглядає людина з високими вимогами до себе, до своїх дітей, до інших людей. Автор у виразно полемічній формі порушує одну з найболючіших проблем: виховання свідомих, дбайливих і далекоглядних у господарських питаннях громадян у праці і через працю. На думку Платона Микитовича, діти мають відповідати за своє життя, вчинки і працю перед батьками, а батьки – перед суспільством за поведінку, моральне обличчя і працю своїх дітей. Звертаючись до Петра, Ангел так говорить: “З віку сина мого не вийдеш ніколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! І Платон за тебе, за діла твої відповідає. І совість роду свого не дам плямити!”. “У державі вас мільйон – за всіма й не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити і за кожним наглядати! Споконвіків так велено батькам!”
З одного боку, Платон Микитович поводиться з дітьми жорстоко: позбавляє старшого сина доброї роботи і будь-якого добробуту, середнього без попередження зводить віч-на-віч для рішучої розмови з Клавою і Маляром, найменшого взагалі виганяє з дому за те, що без дозволу одружився. Але з другого боку, ці дії були необхідними, щоб зберегти людську гідність і самоповагу його дітей, щоб, оступаючись, вони все ж таки лишалися Людьми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)