Характеристика образу дяка Запорожця в повісті “Талант” С. Васильченко
У творі є епізодичний образ дяка Запорожця, який, однак, має значне змістове навантаження. Він з’являється на початку та в епілозі повісті.
У напівгумористичному плані подано портрет дяка Запорожця: “Увіходить сива шапка, пальто – наопашки, під рукою кавун. Сміливі сірі очі, шовкові русі кучері – гарний…”.
Устами дяка автор дає характеристику попові: “Дерій, зажера, заїдливий”, “тільки путня людина прибуде в Село – згїсть”, “не людина – собака пінява”. Служителі культу ворогують між собою, “Не любимо
Запорожець – обдарована натура. Він гарно співає, мріє здобути освіту. Але це безвольний, інколи навіть жалюгідний чоловік, бо не бачить жодної перспективи у своєму житті. Вступивши до вчительського інституту, кидає його, бо він здається для нього “тюрмою”.
У кінці повісті ми знову зустрічаємо Запорожця: п’яний дяк заблудився і потрапив у болото, з якого не може вийти. Звідти доноситься його голос: він співає улюблену Тетянину пісню “Чого
Хоч дяк морально опустився, пиячить, але йому ще властива поетична вдача, неспокійно б’ється в нього серце, “очі зацвіли ніжним жалем, смутно-смутно осміхнувся…”. Тужливі слова пісні “Ніч темная та невидная, головонька моя бідная” символізують неспокій юнака, його тугу за кращим життям.
Загинув чудовий талант співачки. Пропадає педагогічний хист двох молодих учителів, які мріяли яро університет. Адже після участі у багатолюдному похороні Тетяни, який перетворився у мітинг протесту, шлях до вищого навчального закладу їм закритий. Не здійснилися сподівання й дяка Запорожця – людини хоч і пропащої, але досить обдарованої. Як бачимо, тогочасні умови калічили життя талановитих людей з народу.
“Так… талант… Розмовляли довго-довго. Про Тетяну, про її долю… Про долю того кращого цвіту народного, некоханого, дощами неполиваного, що гнеться з торбами, сонцем запалений, смутний, скрізь попід позамиканими брамами мурованих шкіл.”
Доля народних талантів наводить героїв повісті на невеселі роздуми. Смерть Тетяни спричиняє їм невимовний біль. Однак друзі-вчителі не зневірюються, бо це сильні, вольові натури.
Хоч кінець повісті трагічний, твір у цілому має оптимістичний характер.