Характеристика образів та аналіз оповідання Юрія Мушкетика “Суд”

Наступний період творчості автора (80-ті роки) продовжує попередні дослідження сутності людського життя в значно глибшому аспекті. Автор розмірковує про призначення людини, її можливості, причини добра, зла і на їх тлі – людського безсмертя.
Через характер головного героя Юрій Мушкетик прагне розкрити історію суспільства. Так, в оповіданні “Суд” письменник саме через сприйняття головною героїнею, Ганною Розсохою, показує трагічне становище всього народу. Спочатку ми бачимо бідність Ганниної родини, коли в обваленій хаті її мати-вдова

бідувала з трьома дочками. А потім і те, що витерпіла сама Ганна зі своїм чоловіком та дітьми. Невтілені надії господарювання на власній землі через нестерпні податки, які ледве не знищили всю сім’ю, змусили їх вступити в колгосп. Тогочасна дійсність була така, що селяни навіть не мали права розпоряджатися власною худобою. Аби вижити, Ганна й Омелько потайки зарізали теличку і сховали м’ясо, щоб не знайшли, бо відібрали б.
Як відомо, страшний голодомор тридцять третього року призвів до загибелі більшість сільського населення України (і це тоді, коли СРСР продавав зерно Америці!). Люди їли кору, траву і полову, і ледь живі продовжували працювати в колгоспах. І лише перед війною селяни зажили трохи заможніше. Але праця на землі не має вихідних чи відпусток. Навіть підлітків доводилось знімати зі шкільних занять, щоб вони допомогли зібрати та зберегти врожай, який годуватиме всю країну.
Під час фашистської окупації люди змушені були працювати на ворога, який нещадно знущався, оббирав до нитки, а за найменшу провину міг і вбити. Худобу в той час доводилось ховати в лісі, щоб її не відібрали фашисти.
Але після війни те, що вберегли від ворога, відібрали свої. За рахунок обдурених безграмотних вдів і дітей сільське начальство виконувало плани м’ясо – та молокозаготівель, примушувало підписуватися на державну позику, яка оббирала і без того знедолених людей. Щоб сплатити ті позики, селянам доводилось недоїдати, спродувати одяг та хатнє майно. Причому сільське начальство вдавалося до протизаконних дій, але управи на нього не було. Таким чином, сільські трудівники були приречені на безправ’я. Неугодні місцевим начальникам просто знищувались: їх повністю обдирали, пускали про них плітки і наклепи, які могли призвести навіть до необгрунтованого арешту. Селяни пам’ятали, як зовсім ще недавно, у сталінські часи знищували освічених людей на селі, і боялись. А колгоспна влада пристосовувалась до будь-яких суспільних змін. Одне і те ж сільське керівництво влаштовувало всі суспільні режими, бо було апаратом гноблення тих людей, які створювали добробут держави.
Типовими представниками сталінського режиму та брежнєв-ського застою у романі є Устим Рукавиця та Йосип Шило.
Устим Рукавиця – висуванець і кар’єрист, який йшов до своєї посади і утримувався на ній підступом і брехнею. Він був бригадиром, потім директором цегельні, а згодом став головою колгоспу. Колгоспники вважали його “людиною доброго клича”. Із чоловіком Ганни Розсохи Омельком він колись приятелював, а Ганну, яка була ланковою, часто “просив, аби піднімала ланку на прорив”.
Під час війни Ганна переховувала корову в лісі і врятувала свою годувальницю від німців. Але після звільнення села саме Устим Рукавиця разом із фінінспектором Йосипом Шило забрали в неї корову, бо Ганна не здала молокопоставки (на кожний колгоспний двір накладалися натуральні податки молоком та м’ясом). Пізніше з’ясувалося, що на солдатських вдів обов’язкова заготівка м’яса та молока не поширювалась. Отже, Устим Рукавиця і Йосип Шило вчинили беззаконня. Але на цьому їхнє зловживання владою не закінчилось. Замість того щоб виправити свій незаконний вчинок, вони відібрали у вдови ще й підсвинка і за допомогою цього виконали план м’ясопоставок. Трохи ж раніше шляхом обману та підступу примусили Ганну підписатися на дуже велику позику.
Усі ці дії колгоспної влади є свідченням розгулу беззаконня на селі, зловживання владою, байдужості держави до долі рядового трудівника (навіть військкомат не вступився за жінку-вдову, у якої війна забрала чоловіка і двох синів, бо скінчилася війна, а з нею і пільги Ганни як солдатської “жони” і матері). Та й саме існування позик і обкладання селян натуральними податками підтверджує антинародну направленість державної політики.
Образ Йосипа Шила доповнює і посилює враження про факти беззаконня. Хоча у творі цей персонаж не є центральним, проте повно характеризує як сталінський режим, так і роки застою.
Якщо Устим Рукавиця “узяв у звичку кричати на людей, часом приїжджав на поле напідпитку”, то Йосип Шило, чинячи беззаконня, “схопився за підвішану до ременя жовту кобуру”. Сільські начальники вдавалися навіть до наклепів, щоб звести рахунки з тими, хто не корився владі.
До того ж селяни добре пам’ятали і сталінські репресії, коли “перед війною забрали учителя Саливона Грушу, єдиного в селі орденоносця, і директора школи Кожушного”.
Та й сам факт, що суд вчинено не над ким-небудь, а над трудівницею, над жінкою, яка все життя працювала не покладаючи рук, є свідченням того, що в часи застою держава залишалась антинародною. Навіть гасло “Сделаем Белую Багачку краєм изобилия” звучить фальшиво на фоні убогих порожніх хат та чагарників. Не можна побудувати щасливе життя там, де не шанується людина праці.
Ганна Розсоха – центральна постать в оповіданні Юрія Мушкетика “Суд”. Саме над нею і відбувається суд. її, жінку, яка все життя сумлінно працювала, звинувачували у неробстві і симулюванні. Героїня соромиться свого становища підсудної, не дивлячись на те, що чітко усвідомлює свою невинність.
У недавньому минулому Ганна Розсоха була ланковою. Вона ніколи не відмовляла керівництву колгоспу у терміновій роботі, піднімаючи для цього селян.
Добробут селянської родини Розсох повністю залежав від господині. Омелько віддав дружині “Голоблі важкого хазяйського воза, й вона везла, правувала і приохочувала підпирати воза все сімейство”.
Ганнина сім’я була дружною, адже праця об’єднує людей. Тому пишалась мати синами, які за будь-якої погоди усіма силами допомагали колгоспу зберігати врожай.
Материнські почуття Ганни однаково стосувались і рідних дітей, і пасинка Данила. Навіть після одержання похоронки на нього вона продовжувала чекати усіх чотирьох воїнів: і синів, і чоловіка.
Коли відбирали корову, Ганна вперше зважилась на опір беззаконню, що втілено в образах Устима Рукавиці та Йосипа Шила. “Вона пішла на них з кулаками, Устим Заступився уже залиганою коровою, а Шило аж схопився за підвішену до ременя жовту кобуру. “Щоб ви самі з тих пукавок пострілялися, – кричала Ганна, – щоб ви на моєму налигачі повішалися на одній гілляці!” Ці гнівні слова свідчать про внутрішню силу жінки і водночас про ранимість її душі. Замість підтримки у найскрутнішу хвилину свого життя, хвилину втрати, Ганна Розсоха одержала від сільських начальників, колишніх друзів, “удар у спину”.
Кожна людина, втрачаючи підгрунтя, яке живить її, або впадає у зневіру, або прагне віднайти нове джерело життєвої енергії.
Так і Ганна вбачала тепер сенс свого існування у підтримці з боку єдиного, що повернувся з війни, сина. І сама підтримувала Грицька: передавала в місто картоплю, буряки та квасолю. Жила надією, що син вивчиться і забере її в місто до себе.
Але наклеп на єдину близьку людину страшенно приголомшив Ганну і відібрав останні сили.
“Поралася на городі, ходила в ланку, але сили не було, не верталася колишня сила, а болячок більшало день від дня”.
Після одруження Грицька Ганна вже не сподівалась переїхати в місто. Так зникла остання надія, яка тримала жінку на світі.
Навіть така сильна натура, як Ганна, не витримала страшної кривди, надломилась. Ніщо так не надломлює людину, як кривда. Односельці співчували і підтримували Ганну, але відкрито захистити її боялись. Беззаконня, кар’єризм і черствість сільської влади вбили в Ганні хист до пісні, жагу життя, а незабаром вкоротили й саме життя.
Образ Ганни Розсохи – один із найпоетичніших і найтрагічніших образів в українській літературі 80-х років нашого сторіччя.
У невеликому за обсягом оповіданні “Суд” Юрій Мушкетик відобразив характерні суспільні явища, які відбувались в Радянському Союзі за часів сталінського та брежнєвського режимів.
Доля головної героїні – колгоспниці Ганни Розсохи – схожа з долями багатьох селян, які спочатку раділи надбанням революції, що нібито дали землю, але невдовзі відібрали її. Боячись висновків всіляких комісій, які могли звинуватити у ворожості до існуючої влади, селяни вступали в колгоспи, втрачаючи при цьому право самим розпоряджатися своєю землею і худобою. Щоб якось вижити, багато сімей, як і родина Розсох, різали худобу, за що деякі нерідко потрапляли до в’язниці. Сила і витримка Ганни, яка зберегла м’ясо для сім’ї, допомогли всім її рідним вижити.
Голодомор 1933 року не обійшов жодної української родини. У сім’ї Розсох померла пасербиця Ганни Оленка. Голодні люди, напівбожевільні від відчаю, йшли на роботу в колгоспи, щоб сіяти на новий урожай, іноді навіть не сподіваючись до нього дожити.
Кількома точними штрихами зобразив автор часи сталінських репресій, більш повно – воєнні роки, роблячи акцент на безправному становищі матерів і вдів, на чиїх плечах лежав увесь тягар воєнного лихоліття: забезпечення армії продовольством і очікування рідних із фронту, відстоювання своїх прав на життя в умовах беззаконня і зловживання владою з боку сільського керівництва.
Так, на прикладі однієї родини Юрій Мушкетик відтворив життя цілого народу в один із найтрагічніших періодів його історії – за часів сталінського режиму і брежнєвського застою.
Оповідання “Суд” – твір дуже лаконічний і водночас насичений подіями. Через внутрішній світ героїні, її оточення і відносини з іншими персонажами автор дає змогу простежити історію всього українського селянства і навіть історію країни. Автор скупими, але точними штрихами розкриває неоднозначність й індивідуальність героїні, її душевні переживання. При цьому присутність автора у творі не відчувається. Складається враження, що герої оповідання живуть самостійним життям. І хоча твір написано від третьої особи, розумієш, що саме так побудовано і думки Ганни, і її спогади, і її дії. Таким чином, героїня твору Юрія Мушкетика набула певної самостійності від автора.
Особливістю композиції твору є те, що в центрі його зображення знаходиться кульмінаційна подія – суд над Ганною. Після кульмінації подано історію життя Ганни Розсохи, яка є й історією народу взагалі. Картина суду постає своєрідним обрамленням життя Ганни (розвиток дії), а смерть героїні – звинуваченням суспільству.
В оповіданні “Суд” виразно простежуються риси творчого методу письменника: показ глобальних подій в історії всього народу через життєвий шлях головної героїні як представника цього народу.
Юрій Мушкетик створив цілу низку творів, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ній. Автор продовжує плідну працю на літературній ниві, створюючи глибокі образи, продовжуючи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, де основним об’єктом дослідження є людина. Письменник прагне відбити різні періоди життя суспільства, розглядає різноманітні життєві ситуації, показує різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігає за дійсністю, тому герої його творів такі реальні, а проблеми, які він порушує, такі актуальні.